«Виступати перед сьогоднішніми захисниками України для нас велика честь…» | Music-Review Ukraine
Головна
Інтерв'ю
«Виступати перед сьогоднішніми захисниками України для нас велика честь…»
Національний заслужений академічний український народний хор імені Г.Г. Верьовки
«Виступати перед сьогоднішніми захисниками України для нас велика честь…»
17 листопада, субота

Нещодавно творчий колектив Національного заслуженого академічного народного хору України імені Григорія Верьовки відзначив 75-річчя з дня заснування. За цей час учасники колективу дали десятки тисяч концертів як в Україні, так і за її межами

— У вересні 1943 року, коли ще гриміла Друга світова війна, але значна частина української землі була вже визволена від німецьких загарбників, був створений наш творчий колектив. Було поставлено чітке завдання: сприяти розвитку українського народного хорового та музично-хореографічного мистецтва й пропагувати мистецтво серед «трудящих мас», — говорить художній керівник Національного заслуженого академічного народного хору України імені Григорія Верьовки, народний артист України Зеновій Корінець. — Першим художнім керівником і головним диригентом став Григорій Верьовка — науковий співробітник Інституту фольклору АН УРСР. До хору ввійшли 134 митці: 84 співаки, 50 артистів оркестру народних інструментів і балету.

— Як формувався колектив? Мабуть, не без проблем, зважаючи на складні часи? Хто став першими солістами?

— До першої концертної бригади ввійшли Тамара Савченко, Галина Бережна, Марія Гришина, Наталка Лепетун, Лідія Заболотна, Іван Гур’їв. З Миргорода було запрошено 16 співаків-кобзарів, складено концертну програму, і колектив почав концертну діяльність. Однак Григорій Верьовка продовжував пошук артистів і, зокрема, у Полтаві натрапив на ансамбль бандуристів, умовивши їх приєднатися до колективу.

Після того як 6 листопада 1943 року Київ був визволений від гітлерівців, до столиці України перебралася група хору, до якої ввійшли кілька десятків артистів, а згодом, узимку 1944-го, до неї приєдналися інші.

— Яка сьогодні чисельність вашого колективу? Скільки концертів ви даєте на рік?

— Майже 130 осіб, а щодо репертуару, якщо говорити про 75 років творчої діяльності, то артисти ансамблю виконали силу-силенну пісень і танців!.. Сьогодні кількість виступів на рік сягає 70, а в планах — довести їх до 100. Хочу зауважити, що серед народних колективів, які існують у нашій державі, лише наш має танцювальну, співочу та оркестрову складові — невеличкі творчі колективи, які являють собою Національний ансамбль імені Григорія Верьовки. Вони здатні виступати й автономно, незалежно один від одного, що є унікальним явищем.

— Велике навантаження випадає на артистів?



— Приносити людям насолоду, викликати в них емоції — наша робота. А коли так, то і підходимо до неї відповідально. Тому щоденно репетируємо. Тривалість репетицій — 3–4 години. Це у середньому.

— Які пісні, танці сьогодні виконуєте?

— Це, зокрема, вокально-хореографічні композиції «На гуляння», «Веснянка», «Запорожці», «Святковий гопак», українські народні пісні «Ой, чий то кінь стоїть», «Розпрягайте, хлопці, коні», «Порізала пальчик», «Ой, у вишневому саду», «Дунаю, Дунаю», «Ой, давно-давно», «Летіла зозуля» та багато-багато інших. Щодо танцювальних номерів, то це «Козачок», «Голубка». А також оркестрові номери «Буковинська народна мелодія і коломийка», «Гуцулки» тощо.

— П’ятий рік поспіль триває так звана гібридна війна проти України, чи доводилось вам виступати перед нашими захисниками?

— Аякже! Лише цього року ми побували з концертами у Маріуполі, Бердянську, Покровську, Краматорську й інших містах Донбасу та Приазов’я. Відрадно, що серед глядачів бачимо багато людей у погонах. Вони — найвдячніші глядачі, щирі у спілкуванні й запрошують якомога частіше приїздити в гості.



Користуючись нагодою, хочу засвідчити особливу повагу до нашого українського війська. Я проходив службу в одній із частин, яка дислокувалася на Закарпатті, й тому знаю, як це важко та відповідально бути солдатом. Особливо сьогодні й особливо перебуваючи на східних рубежах України. Тому виступи перед армійцями для мене — справа особистої честі. Тож на прохання Міністерства оборони незабаром дамо три концерти у Львові, Харкові й Одесі.

— Ансамбль імені Григорія Верьовки побував у багатьох країнах. Як вас там зустрічали? Чи й сьогодні гастролюєте за межами країни?

— Так, ми об’їхали з концертами більш як 100 країн світу: немає континенту, де б ми не були. Виконуємо молдавські, румунські, угорські, словацькі, болгарські, єврейські, білоруські пісні й танці, а також інших національностей. Як нас там стрічали? Скажу відверто: дуже привітно, судячи з реакції глядачів, було видно, що люди просто вражені нашими виступами.



— Підтверджую ваші слова: мій товариш побував на вашому концерті у Варшаві і був просто вражений реакцією зали на ваш виступ…

— Так, ми виступали у цій країні влітку. Більше того, ми підписали спільну декларацію з польським ансамблем пісні й танцю «Шльонськ», що дало змогу працювати на їхніх майданчиках. Приїздять і вони до нас. Ми виконували і польські пісні, від яких зала дійсно шаленіла. Пригадую, коли ми заспівали «Барку» — улюблену пісню Папи Римського Івана Павла ІІ, то на очах у більшості глядачів виступили сльози. До речі, було приємно, що поляки досі пам’ятають, що мати Івана Павла II була українкою.



— В Україні є кілька національних творчих колективів, але музей, експонати якого відображають власну історію, маєте лише ви…

— Знаєте, з чого починається творче життя співака чи артиста, який уперше переступив поріг колективу? З відвідування музею. Саме тут вони мають змогу доторкнутися до нашої історії, краще усвідомлюють свою відповідальність перед колегами, глядачами. Бо ж одна справа — ознайомитись із творчим шляхом через Інтернет, а зовсім інша — побувавши у нашому музеї.

— Більш як півстоліття хор імені Григорія Верьовки асоціюється з іменем його керівника — Анатолія Авдієвського. Зважаючи на авторитет колишнього керівника, причому не лише серед творчих людей, вам не важко працювати? І чи зберегли традиції, народжені за Авдієвського?

— Так, відповідальність, яку я взяв на себе водночас із кріслом художнього керівника Національного заслуженого академічного народного хору України імені Григорія Верьовки, відчуваю. Щоденно і навіть щогодини.

Щодо традицій, то, звичайно, ми їх зберігаємо, примножуємо. Водночас розуміючи, що потрібно рухатись уперед, дещо експериментуємо, наприклад, додаємо нові танці, нові пісні до свого репертуару. Зали на концертах переповнені — інколи доводиться розставляти додаткові стільці, але в той же час прагнемо розширити коло наших шанувальників. Наприклад, щоб було більше молоді і навіть підлітків, саме вони у недалекому майбутньому визначатимуть обличчя України, прийматимуть доленосні рішення. І якщо вони завдяки нашим виступам виростатимуть українцями не лише за паспортами, а й духом, то доля України опиниться у достойних руках.

Упевнений: до очолюваного вами колективу мріє потрапити багато юних талантів України. Наскільки це складно? Що потрібно для реалізації таких мрій?

— Коли в нас з’являється вакантна посада артиста, ми даємо оголошення, запрошуючи всіх охочих спробувати сили. У визначений день ці люди приходять до нас і складають, як мовиться, іспити. Якщо вони претендують на артистів танцювального жанру, то це вміння танцювати, якщо у пісенному, то — співати.

— Свого часу ви виступали разом із зіркою світового масштабу Андреа Бочеллі — відомим італійським тенором. Як вам це вдалося? Ваші особисті враження від виступу, і чи не плануєте продовжити подібну практику?

— Річ у тім, що організатори концерту мали великий вибір творчих колективів, з якими мав виступити цей співак. Але зупинилися на нашому колективі. Тож ми разом із Бочеллі у супроводі Національного симфонічного оркестру України виконали 12 творів оперної класики. Сталося це у його день народження, і ми заспівали йому «Многая літа», надзвичайно розчуливши італійського тенора.

У планах співпраця із зіркою світової величини диригентом Марчелло Рота і виступ в Італії.

— На великих світових майданчиках Національний народний хор України імені Григорія Верьовки можна побачити, а чи радуєте своїм вишуканим співом жителів українських сіл, про яких артисти часто-густо забувають?

— Ось нещодавно повернулися з Миронівки, що на Київщині, перед цим гастролювали на Тернопільщині, в інших регіонах. Але мушу визнати, що не надто часто радуємо людей із глибинки народним мистецтвом. Однак планую побувати в кожному районі нашої країни, навіть там, де немає бодай якихось умов для виступів. У таких випадках відряджатимемо туди невеличкі мобільні групи.

— Розкажіть, пане Зеновію, трохи про себе…

— Я народився на Галичині, у Стрийському районі. З дитинства співав і танцював. У шкільні роки виступав у сільській художній самодіяльності. По закінченні десятирічки вступив до Дрогобицького музичного училища, потім до Донецької консерваторії. Керував самодіяльними колективами у Львівській та Закарпатській областях. У 2001-му за особистим запрошенням Анатолія Авдієвського обійняв посаду головного режисера-диригента Національного заслуженого академічного народного хору імені Григорія Верьовки. Водночас працював професором методики музичного виховання, співів і хорового диригування факультету мистецтв при Національному педагогічному університеті. Крім того, ще й керував ансамблем пісні й танцю «Червона калина», який діяв при цьому виші. На початку жовтня 2016 року призначений генеральним директором і художнім керівником хору на контрактній основі терміном на п’ять років.

— У вашій родині всі люди мистецтва?

— Так, і дружина Ірина, і донька Андріана танцюють у нас.

— Поділіться, Зеновію Михайловичу, планами на майбутнє.

— Прагну приносити своїми виступами радість людям. А ще — організувати світове турне, аби про Україну, її культуру дізналося якомога більше жителів планети.


Автор: Сергій Зятьєв
Колективи: Національний заслужений академічний український народний хор імені Г.Г. Верьовки
Джерело: Народна армія



Додати: Share on Facebook

Інші:

25 років на Волині: організатор міжнародного фестивалю про повернення «райського куточка» світового класика
От хора к театру
Вікторія Лук'янець: "Про мене кажуть: "Трудоголік, залізна конячка". Усе здобувала своїм талантом і важкою працею"
"Ти щаслива людина, якщо можеш займатися улюбленою справою" - скрипаль-віртуоз Олександр Божик про концерт в Івано-Франківську та свою творчість
Скрипаль-віртуоз Олександр Божик: "Покажу тернополянам, як за допомогою телевізійного пульта керувати оркестром"
«Мені казали, що потрібно народитися в штанях, аби стати диригентом»
Вікторія ЛУК'ЯНЕЦЬ: "Про мене кажуть: "Трудоголік, залізна конячка". Усе здобувала своїм талантом і важкою працею"
Дмитро КАЦАЛ:"Іноді з "глухарів" виростають солісти"
Анжеліна ШВАЧКА. Вдача дикої птицi
Диригент Ревакович: "Музика незалежності" відбулася завдяки синергії українських і польських установ
Володимир Сіренко про 100-річчя оркестру, класичну музику та українських композиторів
Ми плануємо довгострокові проекти з Українським культурним фондом - Моніка Гроховська
Ми є третім за віком радіо-оркестром Європи — диригент Володимир Шейко
Більшість композицій виконані творчими колективами Українського радіо — редакторка UA: Класична музика
«Виступати перед сьогоднішніми захисниками України для нас велика честь…»
Остап Шутко: «Музика – це мова, яку не треба перекладати»
«Моя «зброя» – голос!»
Директор Ужгородської музичної школи знає, чому коли людина щаслива, її душа співає
Андрій Кошман, баритон, соліст формації «NOVA OPERA»
«Життя моє - опера!»
Класична музика є пропуском у «клуб цивілізованих» – Василь Василенко
Галина Стеценко: «Відчуваю дідову присутність у своєму житті»
День відкритих дверей у музеї Кошиця
Дві сотні мелодій однієї садиби
Від Баха до Гласса: як навчитися розуміти класику
Людина і... гаджети
Надія Величко: “Коли заграв орган, я наче почула голос Бога”
«Любовний напій» Ольги Кульчинської та Андрій Бондаренка
«Хто ж не мріє злетіти на Олімп! Але не ціною втрати голосу»
Український фестивальний оркестр зі Львова записав цикл для міжнародного проекту "Пісні для Юдіт"
Оксана Линів: "Розвиток культурного життя в Україні буде тоді, коли житиме позитивна творча конкуренція"
Володимир Шейко: "Диригент – це покликання"
Джазовий бандурист, одесит Георгій Матвіїв: Батькам сказали, що у мене нема ні слуху, ні голосу
«Дуже ціную нашу систему музичної освіти»
«Коли я сказав Крушельницькій, що у неї „фальшивий фортеп’ян“, вона зрозуміла, що у мене абсолютний музичний слух»
У Голівуді ніхто не хоче говорити про Україну – Джон Малкович
«Я не народився рабом, тож не можу стати тираном»
Як це – бути солісткою однієї з найкращих опер у світі
Олексій Коган: «Це дуже символічно і красиво, коли академічна музика поєднується з джазом»
Антоній Баришевський: «В сучасній музиці сьогодні є все і може бути будь-що»
      © 2008-2018 Music-review Ukraine