| Огляд |
|
|
|
|
Перса юної Джульєтти та Ромео-акробат: одеська Музкомедія поновила легендарну рок-оперу
5 жовтня, неділя
Поширити у Facebook
Джерело: dumskaya.net
Перші покази поновленої рок-опери «Ромео та Джульєтта», прем’єра якої відбулася 7 травня 2002 року, показали в Музкомедії.
Постановка вже втретє повертається на сцену в новому виконавському складі, а тепер і в українському перекладі Олександра Хінта. Автор, відомий одеський композитор Євген Лапейко, вже давно не з нами, в основі лібрето, ясна річ, безсмертна трагедія Вільяма Шекспіра, а поновив виставу його режисер-постановник та балетмейстер Георгій Ковтун.
На сцену в першому складі вийшов артист Одеського обласного академічного драмтеатру Кирило Швець та Марія Євстаф’єва, яка засвоює ази акторської майстерності в студії Дмитра Олешка «Ілюзіон». Молоді люди продемонстрували бездоганний вокал, а Маша – ще й прекрасні перса (сцена вінчання супроводжується суворим жестом лицаря-монаха падре Лоренцо, який зриває з закоханих сорочки, виходить чуттєво й мило). Кирилу часом навіть доводиться співати догори дриґом, висячи на канаті (перуку, звісно, на молодому акторі закріпили на совість, треба віддати належне, тільки вона надто закриває обличчя і робить Ромео схожим на Чингачгука).
Самого падре Лоренцо, потужного служителя церкви, який уміло орудує мечем, грає заслужений артист України Олександр Щесняк. У новій версії роль Меркуціо, зухвалого та уїдливого друга головного героя, отримав лауреат Гран-прі міжнародних конкурсів вокалістів Ярослав Селедцов, який відійшов від амплуа солоденького красунчика, ідеального героя-коханця. Артиста навіть важко упізнати, і справа не в перуці та складному гримі, тут стовідсоткове потрапляння в образ.
Власне, на цьому позитивні герої закінчуються. Годувальниця (Ірина Гусак) нібито любить Джульєтту, проте заледве розуміє її, даючи пораду змиритися з волею батьків та укласти шлюб із нелюбом Парісом (Микита Пащенко). Братчику ж Тібальту (Іван Ковалев), цьому брутальному чудовиську, взагалі байдуже до щастя сестри, йому б чергову бійку затіяти (результати не дивують).
Вистава наочно показує трагедію особистості, яка протистоїть натовпу, зграї, у сцені балу в домі Капулетті всі танцюють, одягнені у звіриному стилі, з хутряними шапками у вигляді голів диких звірів (як личить хазяйці, що її грає народна артистка України Ольга Оганезова, бути тигрицею!). Одеситам до такого не звикати, у нас один художник так ходить вулицями у будь-яку пору року, але тут ціла зграя хижаків, за чиїми законами не хочеться жити парочці курчаток без ікл та кігтів. Навколо звірі, а ці двоє завдяки своєму коханню стають людьми, особистостями. Родова ворожнеча, про причини якої вже ніхто не пам’ятає, забороняє цей шлюб, але ж Лоренцо так сподівався її погасити, повінчавши юну пару.
У другому складі Джульєттою стала Владислава Григоренко, Ромео зіграв Володимир Токарчук, і незалежно від розподілу ролей, на сцені задіяні музиканти в костюмах, учасники та коментатори подій: лідер-гітарист Євген Сухенко та скрипалька Катерина Скарбовійчук.
Шекспір, звісно, зробив міцну канву, але наші театрали вишивають на ній свої візерунки. Ренесансом тут і не пахне, постановник відправляє нас скоріше до раннього Середньовіччя, бешкетують питомі кельти, італійський колорит не спостерігається. Сувора історія, підтримана рішеннями художниці з костюмів Ніни Гуцу (ніхто б не здивувався, побачивши сьогодні рок-зірок із таким металізованим гульфіком, як у Ромео) та мобільною сценографією заслуженого художника України Станіслава Зайцева (два будинки-фортеці на поворотному колі подібні до танків).
Усі виконавці якнайкраще вписалися в суворий, «вікінгівський» стиль постановки Ковтуна, проте є нюанс. У виставі залучений дитячий хор «Забава» мистецької школи №3. Діти дуже милі та артистичні, але вийшло певне передозування янголятками, які помахують крильцями, грають м’ячиком у вигляді земної кулі (середньовічні, та й ренесансні персонажі не цілком зрозуміли б, що мається на увазі). А ці біленькі перуки, що перетворюють малюків на якихось вівчаток…
Немов химерний кухар насипав зефірок до рагу по-мисливськи. Це вже не від Шекспіра, від лукавого.
А це ж більш ніж сувора історія ворожнечі, що нищить юні життя. Поглянувши на себе з боку, глядачі, можливо, впізнають свої пориви в огидному воланні дикого натовпу, що поділився на два табори: «Бий Монтеккі!», «Бий Капулетті!». Кожний персонаж протанцьовує те, що не сказане у словах, уважно дивимося на сцену та розуміємо все про всіх. І трошки про себе.
СМЕРТЬ РОСІЙСЬКИМ ОКУПАНТАМ!
Автор: Ірен Адлер
Фото: Олег Владимирський
Джерело: dumskaya.net
|