|
|
Батько був надзвичайно порядною людиною
Розмова із Зоряною Кушплер, солісткою Віденської опери
2 травня 2013, четвер
Поширити у Facebook
 У Львівській філармонії вшанували пам’ять народного артиста України, золотого баритона, професора Ігоря Кушплера.
24 квітня тут відбувся концерт з вокальних творів професора у виконанні учнів Ігоря Федоровича, колективів та студентів Львівської національної музичної академії імені Миколи Лисенка. А 27 квітня в пам’ять про нього звучав «Реквієм» Джузеппе Верді, в якому брали участь його донька, мецо-сопрано Зоряна Кушплер, сопрано Софія Соловій, тенор Роман Трохимук, бас Віктор Дудар, а також Галицький академічний камерний хор, Академічний симфонічний оркестр Львівської філармонії, Галицький хор «Глорія» під диригуванням Володимира Сивохопа.
«Газета» запросила до розмови солістку Віденської опери — Зоряну Кушплер. Артистка розповіла про свою творчість, Відень, Львів, а також про батька та любов до оперного мистецтва.
— Зоряно, Ви народилися у сім’ї музикантів, це вплинуло на Ваш професійний вибір?
— Батьки від народження орієнтували нас із сестрою на мистецтво, зокрема класичну музику. Напевно, ми почали одночасно говорити й співати. Є навіть аудіозаписи, які робив тато, як ми в півтора року співаємо.
— Ви закінчили музшколу за класом скрипки, а згодом обрали оперний спів. Чому, адже могли б стати відомою скрипалькою?
— Я не змогла б стати відомою скрипалькою, бо цей інструмент не був мені близький. Хотіла бути оперною співачкою.
— Розкажіть про навчання у свого батька. Він був вимогливим педагогом?
— Батько був надзвичайно вимогливим саме до мене, і я йому за це безмежно вдячна. Він дав мені солідну вокальну школу та прищепив дуже важливі принципи поведінки в цій професії.
— В одному з інтерв’ю Ви сказали, що він був проти того, щоб Ви ставали оперною співачкою, чому? Він говорив Вам, що музика — важкий хліб?
— Він не був категорично проти. На час вступу до академії мені було 18 років, і це, гадаю, його лякало. Мабуть, боявся, що не витримаю конкуренції, зламаюся, а він хотів цьому запобігти як батько. Але я наполягла на своєму, і, зрештою, тато був дуже щасливий від мого вибору.
— Розкажіть про основні принципи в музиці та житті, які Вам прищеплював батько.
— Тато був надзвичайно порядною людиною і прищеплював це нам зі сестрою. Виховував у нас любов до життя, інтерес до нового, прагнення знань, постійного удосконалення, упевненості в собі.
— Чому Ви виїхали, а не торували свій творчий шлях в Україні?
— 1998-го я поїхала навчатися до Гамбурга, бо хотіла розширити свої знання та кругозір. Тоді тільки-но з’явилася можливість навчатися за кордоном. У перший же рік я виграла три міжнародні конкурси, й моя творчість почала набувати нових обертів саме на Заході.
— Хто Вас запросив у Відень, коли стали солісткою опери? Чи важко було переїхати у зовсім чуже місто?
— Це була велика несподіванка для мене. Я співала у Валенсії в «Попелюшці» Дж. Россіні. Мій агент зателефонував, щоб розповісти про прослуховування до Віденської опери, яке має відбутися... післязавтра. Отож після вистави спакувала валізи, полетіла до Відня, виступила на прослуховуванні, й моє життя круто змінилося. Контракт мені запропонували відразу, а через місяць дебютувала на сцені Віденської національної опери в «Арабеллі», яку, до речі, вивчила за три тижні.
Труднощів з переїздом не мала, бо Відень дуже подібний до Львова: фактично приїхала ніби додому і так донині там почуваюся. Цими днями співаю в опері «Євґеній Онєґін» П. Чайковського з такими прекрасними співаками, як Анна Нетребко та Дмітрій Хворостовскій. У травні дебютую в партії Вальтрауте в опері Ріхарда Ваґнера «Загибель богів», у червні співаю партію Гертруди в опері Гуно «Ромео і Джульєтта» під батутою Пласідо Домінго. Віденська опера веде дуже активне життя: 54 різні опери та понад 250 вистав (!) за сезон. Найкращі співаки та диригенти світу виступають там щодня. Зал на 2,5 тисячі місць заповнений щодня, квитки розпродують на тижні вперед. Оперний рай...
— Що сьогодні є у Вашому творчому доробку, яку свою сценічну роботу вважаєте найвдалішою, яку роль найулюбленішою?
— Упродовж шести років у Віденській опері я взяла участь у понад 300 вистав та виконала більш ніж 40 партій. Інформація про це є на сайті опери, достатньо зайти в архів та набрати ім’я співака. Також час від часу на такі партії, як Кармен, Маґдалена з «Ріґолетто», Джульєтта («Казки» Гофмана) мене запрошує й інший віденський оперний театр — Фольксопера. Там також співала майже в
50-ти виставах. З Віденською оперою відвідала Китай, Корею, Тайвань, Сінгапур, Японію, Іспанію. Наступного сезону заплановано й нові ролі. Зокрема, Сметон «Анна Болена», принц Орловский (в оригіналі цю партію співає мецо-сопрано), Фенена в «Набукко» разом з Пласідо Домінго, який дебютує в партії Набукко (він кілька років тому перейшов на інший тембр голосу — баритон). Також дебютуватиму у філармонії Сан-Паулу в Бразилії з творами Лери Авербах, у Большому театрі в Москві та Карнеґі-Хол у Нью-Йорку.
— Хто з артистів-українців працює з Вами?
— У трупі театру нас четверо: Ольга Безсмертна, Олена Бєлкіна, Мар’ян Талаба і я. Прекрасні співаки та колеги. Ми товаришуємо.
— Сумуєте за Львовом?
— Тут живе моя мама, поховано батька. Тут — мої друзі. Й у Відні, й у Львові я вдома.
— Ви із сестрою — відомі й успішні музиканти. Як складаються ваші творчі й особисті стосунки зараз? Чи часто разом виступаєте?
— З Оленою ми постійно в особистому та творчому контакті. В березні мали великий сольний концерт у знаменитому віденському Музикферайні. На початку квітня записали новий компакт-диск з творами іспанських композиторів. Цей диск присвячено пам’яті батька. Ми й схожі, й не схожі, але радимося та підтримуємо одна одну завжди.
— Поділіться з нами своїми життєвими принципами?
— Залишатися собою, поважати інших, не впадати у відчай, а йти далі. Постійно розвиватися, любити людей, уміти товаришувати. Нікого не боятися, крім Бога! Це ті життєві принципи, в яких мене виховували батьки Ада Іванівна та Ігор Федорович. Вони прожили разом 38 щасливих років...
— Розкажіть, чим цікавий концерт пам’яті Вашого батька у Львівській філармонії для слухачів, про співпрацю з Львівською філармонією, адже в одному з концертів диригує її генеральний директор Володимир Сивохіп?
— Обидва концерти у Львівській філармонії є заслуженою шаною Ігореві Кушплеру! Дуже вдячна всім солістам та колективам, що радо зголосилися виступити. Велика подяка ректору Львівської національної музичної академії ім. М. Лисенка Ігореві Пилатюку, а також студентам та колегам Ігоря Кушплера. А найбільша подяка директорові Львівської філармонії, моєму давньому другові, Володимиру Сивохопу. Пишаюся, що у Львові є люди, які гідно вшановують пам’ять великих митців. Це — наша історія, наша національна гордість та гідність!
Автор: Валерія Носковська
Виконавці: Зоряна Кушплер
Джерело: gazeta.lviv.ua
|