|
|
Керівниця Академічної капели Українського радіо Юлія Ткач: «Не знаю досконалішого явища, ніж хоровий спів»
7 березня 2019, четвер
Поширити у Facebook
Нещодавно лауреатом музичної Премії імені Миколи Лисенка за видатні досягнення у професійному виконавському мистецтві стала хорова диригент Юлія Ткач. Вона — художній керівник та головний диригент Академічної хорової капели Українського радіо, заслужена артистка України, кандидат мистецтвознавства. Колектив, яким диригує, гідно презентує своє виконавське мистецтво в Україні і за кордоном: в Іспанії, Італії, Франції, Нідерландах, Португалії, Польщі, Тунісі. У 2015-му на міжнародному фестивалі-конкурсі Духовної музики у Польщі хор здобув перемогу і в наступному році як почесний гість брав участь в iнавгураційному концерті фестивалю.
Завжди треба займатись улюбленою справою
— Пані Юліє, визнання — це важливо. Але з чого все починалося? Чому обрали саме хоровий спів?
— Справді, головне — визнання. Це додає сил і натхнення.
А починалось усе, коли мені було років п’ять... Батьки збирались вести мене до музичної школи. Я навідріз відмовлялась... Але наснився мені цікавий сон, пов’язаний із концертом (я й зараз його пам’ятаю), прокинувшись, зранку я буквально влетіла до батьків у кімнату і попросила відвести мене «на музику».
У дитинстві я ніколи не намагалась бути лідером, училась гарно, була дуже дисциплінованою, але говорити перед великим колективом боялася — просто страх і все! Аби мені хтось тоді сказав, що я в дорослому житті буду щодня стояти і спілкуватися одразу з 60 артистами, ніколи б не повірила.
Музика була для мене тим єдиним місцем, де я могла, не боячись нічого, бути відвертою, відкритою і вільною. Пам’ятаю свої відчуття — особливий стан і свободу під час виступів перед публікою. Я отримувала колосальну насолоду від можливості поділитись своїми почуттями через гру на роялі для великої аудиторії.
Мої батьки (мама — професійний музикант, батько — військовослужбовець) завжди наголошували, що в житті треба займатися улюбленою справою, тоді буде і чесно, і корисно! І я їм дуже за це вдячна.
— Як відбулося ваше знайомство з хором Українського радіо?
— Із хором Українського радіо я здавала свій перший аспірантський виступ у 2002 році. Після того мене запросили стати хормейстером колективу (тоді була така посада). Відтоді я почала робити фондові записи.
На посаді хормейстера працювала сім років. У 2012 році захистила дисертацію, звичайно, на тему специфіки хорового виконавства.
— Чому обрали саме таку тему дисертації?
— Дуже довго стримувала себе і не хотіла починати роботу, бо трохи перемагала практика. Якось не думала, що написання наукової роботи настільки мене затягне і дасть зовсім інший рівень мислення. Тепер можу сміливо заявити: в кого є сумніви, чи починати писати дисертацію, — однозначно так! Це надзвичайно корисна і потрібна справа. Є одне «але» — робити це потрібно не байдуже, а з натхненням і любов’ю. Зараз працюю на кафедрі хорового диригування Національної музичної академії України ім. П.І. Чайковського.
— А коли і як отримали пропозицію очолити колектив і стати головним диригентом хору Українського радіо?
— Це було так несподівано й неочікувано.
Вересень 2010 року. Я — мама вже двох дітей (молодшому було на той час півтора року) у декретній відпустці. 10 вересня — дзвінок від керівництва і прохання вийти на роботу. Поїхала писати заяву. У відділі кадрів Українського радіо зустрічаю Віктора Петровича Скоромного, який приніс заяву на звільнення. (Віктор Скоромний очолював хор Українського радіо з 1986 по 2010 рік. У вересні його запросили на посаду Генерального директора — художнього керівника Національної капели бандуристів. — Авт.) Я розгубилась, погано щось розумію. Іду до керівництва НРКУ. «Ми давно обговорювали вашу кандидатуру на посаду керівника хору. У вас високі професійні результати й чудовий вік очолити колектив. Розуміємо, що мала дитина. Подумайте, порадьтеся iз сім’єю». Раджусь і... отримую підтримку.
Творчий колектив — це цінний скарб
— Як прийняв колектив? Які перші зміни здійснили?
— Дуже добре. Я знала традиції колективу хору як творчі, так і побутові, людей, стосунки і, звичайно, це спростило певні «революційні» зміни в колективі.
— Стосовно людських стосунків у колективі. Чи важко працювати з музикантами? Адже кожен iз них має різний творчий освітній і виконавський досвід. Художній керівник — це одне, диригент — інше. Як поєднуєте?
— Колектив у нас високопрофесійний, всі співаки мають вищу музичну освіту. До того ж, у нас панує атмосфера людяності, і я вважаю це цінним скарбом. Колись мене в інтерв’ю запитали, якого стилю я дотримуюсь при керуванні колективом: авторитарного чи демократичного. З того часу нічого не змінилось. У творчості є один керівник, і тільки він вирішує, яким звуком будемо співати, який тембр чи інтонацію додати, а в повсякденному житті це щирі людські стосунки, взаємоповага.
Колектив, окрім професійної складової, це ще і людські долі, амбіції, жива людська природа. І тут треба бути ще й психологом. За ці роки ми стали майже однією родиною. Бувають моменти, які запам’ятовуєш на все життя. Пiсля відпустки, пропрацювавши перший сезон в якості керівника, я вийшла до хору під оплески. Це так емоційно і незабутньо!
— Чому з безлічі виконавських мистецтв ви обрали саме хоровий спів?
— Відверто, я не знаю більш досконалого явища, ніж хоровий спів. Бог, любов і хоровий спів. Це моя ціннісна система. Я так відчуваю генетично. Мій прапрадід був священиком, рід з обох боків дуже співочий і обдарований музично. Це свідомий потяг до хору.
До того ж мій педагог Євген Савчук сказав мені дуже важливі слова: «Найскладніша справа — працювати з людьми. Не диригування чи безпосередня хормейстерська робота, а саме робота з людьми...». Так і є. Хто грає на роялі, хто на скрипці, а тут хор, що складається з людей. А ще педагог дав мені дуже важливу життєву пораду: «Ніколи не став особисте вище справи...». Думаю, це — золоті слова та настанова всім диригентам.
Неочікуваний презент від польської сторони
— Скажіть, пані Юліє, а жінка-диригент — це мода, амбіції чи поклик душі?
— У кого як. Усе індивідуально. Але я не думаю, що музикою, тим більше диригентською справою, не можна займатися винятково заради амбіцій чи моди. Зараз, дійсно, дуже активізувались жінки, але не тільки в Україні, і не тільки в диригентській справі. Це загальна тенденція...
— А для вас?
— Поклик душі з наявністю здорових амбіцій. Мода тут ні до чого.
— Чи складно вам конкурувати з чоловікам-диригентами? Адже деякі музичні критики вважають, що це не жіноча професія і жінці не місце за диригентським пультом...
— Ці музичні критики, мабуть, чоловіки? Насправді, вважаю, що головна роль жінки — у постійному творенні, плеканні чогось нового і прекрасного. І мистецтво тут не є винятком. Народження і виховання дітей, збереження родинних традицій, творчі ідеї і їх реалізація — це все може створювати жінка, якщо їй дозволяють талант, сили, обставини. Щодо конкуренції — для того, щоб порівнятись з іншими, треба бути собою, дотримуюсь цієї думки.
— Київська музична афіша переповнена класичними концертами різних форматів. Як заманити слухача, що ви для цього робите?
— Незважаючи на скрутні часи, мистецтво, особливо класичне, завжди утримувалося на плаву і часто — за рахунок ентузіазму артистів, тому що у митця душа вимагає творчого самовираження. У нашій країні тільки нещодавно почали розуміти, що на класиці можна і потрібно заробляти, як це роблять у розвинених країнах. Це потужний інструмент формування свідомості, між іншим.
В Америці у кожному штаті — сотні хорів. У кожній загальноосвітній школі та коледжі — декілька хорів та оркестрів. Тож попит на мистецтво та хорову музику зокрема є і завжди буде, тому що це, якщо хочете, наш український код ідентичності.
А для розширення аудиторії і враховуючи специфіку телебачення намагаємось поєднувати класичні академічні програми з доступнішими легкими жанрами. Нещодавно мали дуже успішний концерт, де виконували кавер-версії популярних західних композицій, частин із відомих мюзиклів. Такий формат, звичайно, розширює аудиторію та приваблює потенційного слухача.
— Колектив хору Українського радіо має насичений творчий графік. Які пріоритети вибираєте як художній керівник?
— Так, життя насичене, і це дуже позитивний момент. Колектив тримається у творчому тонусі, а це позначається і на якості, і на виробничих результатах. А відмінна мистецька форма хору Українського радіо є моїм основним пріоритетом.
Насправді, у нас дуже багато напрямів роботи. Нещодавно, складаючи план діяльності колективу на рік, визначила аж сім таких напрямів. Пріоритетними є фондові записи, концертна діяльність, заповнення медіа-контенту радіо-, телеефірів, участь у медіа-проектах, популяризація національного хорового виконавства як у медійній, так і в мистецькій площині.
Тут дуже цікавий момент — хор Українського радіо поєднує в собі дві іпостасі. По-перше, як медійний хоровий колектив країни з суто специфічними завданнями: робота на мікрофон, поповнення фонду, робота в медіа-проектах.
По-друге, як потужний і стратегічно важливий творчий осередок країни в мистецькій системі координат. Це колектив універсальний за репертуарними і виконавськими можливостями, міцними традиціями, власним виконавським стилем. Він займає чітку й унікальну нішу серед провідних колективів України і світу. І ми маємо це чітко усвідомлювати. Тому пріоритет один — тримати колектив на високому професійному рівні, постійно поповнювати медіа-контент Суспільного мовника, гідно презентувати хорове виконавське мистецтво на всіх рівнях нашої діяльності.
— Як це вдається поєднувати?
— Так, маю велике щастя і досвід диригувати не тільки хором, а й оркестрами, причому найкращими оркестрами України. Почалося все з Національного камерного оркестру «Київська камерата». Разом iз хором Українського радіо під моєю орудою ми виконали в концертах та записали до Фонду радіо чудовий твір Ігоря Щербакова «Стабат Матер». Потім Fa—tastic chamber orchestra, Національний академічний духовий оркестр України, наш Заслужений академічний симфонічний оркестр Українського радіо.
А нещодавно мала честь представляти прем’єру хорового концерту А. Веделя—Л. Дичко «Тебе, Бога, хвалим!» Це вже Національний симфонічний оркестр України та, звісно, академічна хорова капела Українського радіо.
— Ви багато гастролюєте, виступаєте в престижних залах...
— Це і філармонії Варшави, Гданська, Вроцлава, Лодзя, Краківський льодовий палац, костел Маріяцький, Палац де ля Музіка Каталана в Барселоні... Екзотичними були гастролі до Тунісу в 2016 та 2018 роках. Амфітеатри Ель-Джема та Карфагена налічували понад 10 тисяч слухачів. Разом із нашим симфонічним оркестром відкрили оперний театр у Тунісі. На концерті був присутній президент та члени уряду країни. То була почесна й відповідальна місія.
— А як iз концертами в Україні?
— Ми в постійному русі. У Будинку звукозапису взяли участь у концерті «Шлях до свободи», приуроченому 5-м роковинам Революції гідності. Готуємося до виступу у Хмельницькій філармонії — виконаємо ораторію Ігоря Щербакова «Великого бажайте...», присвячену пам’яті патріарха Йосипа Сліпого.
Хорове мистецтво, зокрема мистецтво Академічної хорової капели Українського радіо, цінують у Європі. Минулого року неочікувано отримали презент від польської сторони. Під патронатом президента Польщі було видано компакт-диск iз концертним записом у виконанні Академічної хорової капели Українського радіо.
Академічна хорова капела Українського радіо виступає у кращих залах Європи.
Колективи: Академічний хор ім. Майбороди Національної радіокомпанії України
Диригенти: Юлія Ткач
Концертна організація: Національна радіокомпанія України
Джерело: Україна молода
|