|
|
«Маріупольська камерна філармонія відроджується у Києві», — диригент колективу Василь Крячок
20 жовтня 2023, п'ятниця
Поширити у Facebook
На початку жовтня у Києві відкрив свій ювілейний 35-й концертний сезон Камерний оркестр «РЕНЕСАНС» Маріупольської камерної філармонії.
Концерт відбувся при повному аншлагу в приміщенні Будинку Архітектора. Яскраву концертну програму подарував киянам камерний оркестр «Ренесанс» під орудою головного диригента Василя Крячка.
За декілька днів після тріумфального виступу, «Вечірній Київ» зустрівся з художнім керівником та головним диригентом оркестру «РЕНЕСАНС» Маріупольської філармонії Василем Крячком.
Василь Крячок — директор та головний диригент Маріупольської камерної філармонії. Фото: Євген Сосновський
У своєму інтерв’ю відомий музикант розповів, про цьогорічні творчі плани колективу, а також поділився враженнями від життя у Києві, згадавши свої виступи у рідному Маріуполі.
— Пане Василю, нещодавно колектив Маріупольської камерної філармонії з великим успіхом розпочав у Києві свій ювілейний сезон. Чим живе сьогодні колектив та які найближчі плани?
— Перш за все хочу сказати, що почуваюся надзвичайно щасливим. Бо, зараз займаюся своєю улюбленою справою, виконуючи взірці високою світової класики та знайомлячи з ними наших слухачів.
Наразі наш оновлений творчий колектив — камерний оркестр «Ренесанс» потроху відроджується, впевнено стаючи на ноги. Наразі ми підкорюємо нові сценічні простори у Києві, маємо запрошення на виступи і в інших містах України.
З найближчих планів, на жовтень ми маємо декілька цікавих музичних проєктів. Активно готуємося до виступу 20 жовтня у колонній залі імені Миколи Лисенка, в межах проєкту «Філармонія нескорених», започаткований у лютому цього року.
Цього разу представимо твори геніального Вольфганга Амадея Моцарта, зокрема знамениту симфонію №40 соль мінор, що є вершиною музичної спадщини легендарного австрійського композитора. Також в концертній програмі представимо Симфонію № 29 ля мажор та концерт №20 дня фортепіано з оркестром, де солісткою виступить киянка Олександра Зайцева.
Готуючись до цього концерту, спочатку обрав назву «Моцарт-Бог», але потім згадав, що ці слова належать російському поету Олександру Пушкіну з відомої драми «Моцарт і Сальєрі»… Тому ми з керівництвом Національної філармонії зупинилися на більш нейтральній назві «Vivat Mozart». Але впевнений, що Вольфганг Амадей Моцарт належить до тих унікальних композиторів, які не потребують зайвих слів, просто: ВОЛЬФГАНГ АМАДЕЙ МОЦАРТ.
Також наприкінці місяця маємо виступ на сцені Будинку Актора, де наш камерний оркестр здійснить справжню подорож крізь часи за допомогою музики: від бароко, класицизму, романтизму до відомих сучасних мелодій. Окрім творів Вольфганга Амадея Моцарта та Фелікса Мендельсон, значну увагу приділимо українській музиці.
У першому відділі ми зіграємо Третій Концерт для камерного оркестру одного з перших українських музикантів європейського рівня, композитора, співака, диригента й одного з представників «золотої доби» української музики — Дмитра Бортнянського, а вже друга частина концерту буде повністю присвячена українським композиторам сучасності: Володимиру Стеценку, Мирославу Скорику та Богдані Фроляк. Саме її блискуча Фантазія на теми пісень рок-гурту «Океан Ельзи» — «Не твоя війна» завершить наш виступ в Будинку актора.
— Що ще є у творчих планах камерного оркестру?
— Зараз ми з колективом багато працюємо над творами сучасних українських композиторів. Також надзвичайно приваблює і українська барокова музика, яка не так часто звучить на наших сценах.
Безумовно, хочеться підняти цей важливий пласт української музики, особливо зараз, коли на це є великий попит в українському суспільстві. Вна надзвичайно різнобарвна: це і Кирило Стеценко, І Віктор Косенко, і наші сучасники: Мирослав Скорик, Валентин Сильвестров, Ганна Гаврилець, і Вікторія Польова і багато інших.
Є певні напрацювання і щодо камерних проєктів. Нещодавно мали зустріч і розмову з відомим українським актором Євгеном Нищуком, який нині захищає Україну в лавах ЗСУ, щодо створення спільної проєкту у форматі моновистави.
Коли ж наступить зима ми повернемося до виконання твори «Пори року» Антоніо Вівальді з чудовим скрипалем Назарієм Пилатюком, з яким вже співпрацювали в лютому на нашому першому концерті.
Звичайно, ближче вже до Нового року хочеться відродити у Києві наші новорічні концерти. Завжди з величезною теплотою згадую наші концерти музики Йоганна Штрауса в Маріуполі. Вірю, що після завершення війни ми ще будемо повертатися в наш Маріуполь, щоб відроджувати там життя та мистецтво.
— Пане Василю, ви родом з Черкащини. Тривалий час жили і працювали у Маріуполі. Нині ж перебуваєте у Києві, де усього лише за декілька місяців камерний оркестр «Ренесанс» буквально увірвався у культурне та мистецьке життя Києва. Як і коли Ви приїхали до Києва? І Як Вам тут працюється?
— Я приїхав наприкінці січня цього року, в 20-х числах. І спочатку мій візит був схожий на відвідування старих знайомих та друзів, без якихось конкретних творчих планів.
До цього півроку прожив в Німеччині у моєї доньки, відновлюючись, після усього того жаху, який довелося пережити весною 2022 року в Маріуполі.
Міг і залишитися у доньки, але як музикант, я не можу сидіти без діла, тож я приїхав до Києва, щоб відроджувати наш оркестр та творчу діяльність Маріупольської філармонії.
Спочатку це було лише на рівні ідеї. Я навіть не очікував, що у Києві зустріну чимало моїх колег та однодумців, які підтримають мене у цей нелегкий час.
Надзвичайно вдячний Генеральному директору Національної філармонії України Михайлу Шведу та усьому колективу за те, що запропонували нам співпрацю, надаючи нам свою прекрасну сцену під деякі проєкти.
Знаєте, зараз я насолоджуюся репетиціями та концертами у колонній залі. Це прекрасна акустична зала, де звучить все, до найменшої деталі. У київській філармонії дивовижна акустика, що дозволяє почути ті три піано, які написані автором музичного твору.
Певний час ми шукали репетиційну базу, але наразі працюємо на сцені Будинку архітектора. Дехто з київських колег мені розповідав, що до початку німецько-радянської війни ця зала належала Київській консерваторії, але вже згодом заклад переїхав в нинішню будівлю на Городецького. Не знаю чи це збіг, чи іронія долі, але зараз ми — Маріупольська філармонія Нескорених, повернули у ці стіни музику, яку здавалося б назавжди обірвала друга світова війна.
— Розкажіть, будь ласка, трохи про нинішній колектив камерного оркестру «РЕНЕСАНС». Як він сформувався і який його склад?
— Коли я приїхав до Києва наприкінці січня цього року, і ми знайшли постійну репетиційну залу в Будинку архітектора, ми оголосили конкурс на заміщення вакантних посад. Адже, серед мої колег, тих хто працював зі мною у Маріупольській філармоній лише п’ятеро, тож ми підібрали на конкурсній основі музикантів з інших окупованих та прифронтових регіонів України.
Зараз у нас працюють музиканти з Луганської філармонії, а також з Сєвєродонецька, Харкова, Миколаєва, Кривого Рогу та Запоріжжя. Серед наших оркестрантів є і кияни. І хочеться відзначити пори таку різність, всі музиканти мають прекрасний рівень музичної підготовки.
— Як сприймає Вас нова глядацька аудиторія київської музичної спільноти?
— Як на першому нашому концерті, так і на відкритті сезону був повний аншлаг. Дуже приємно було бачити в глядацькій залі багато переселенців, зокрема представників маріупольської інтелігенції. Багато хто підходив до нас після концерту, щоб висловити своє захоплення та слова підтримки. Не оминули нас увагою і багато киян. Це дійсно дуже важливо для нас, бо у Києві є чимало цікавих музичних подій, вартих уваги.
— Кожний диригент має свою бібліотеку партитур з власними помітками, без якої просто не уявляє своєї творчої діяльності. Чи вдалося щось врятувати з Ваших нот з окупованого Маріуполя?
— Дійсно, у мене було дуже багато партитур, серед яких різні жанри: камерна, симфонічна музика, оперна класика. Далеко не у кожному обласному центрі була така бібліотека. Окрім того, багато оркестровок та аранжувань для нашого колективу я робив сам. Все залишилося у Маріуполі. Знаю, що частина з них, разом з моїми концертними фраками та костюмами, зникла ще торік. Наразі, мені невідомо, чи вцілило там бодай хоч щось.
На відміну від будівлі Драматичного театру, будівля Маріупольської філармонії вціліла. В ній були вибиті вікна, дах прошили уламки снарядів, посипалася стеля, але вона існує, а от Драматичний театр вже знесли.
Частина нашого колективу роз’їхалася у різні міста, однак і були такі, що залишилися у Маріуполі і наразі виступають перед російськими окупантами.
— Як Вам вдалося вибратися з того пекла?
— Це був найстрашніший період мого життя, про який дуже важко згадувати: коли місто, де я жив і працював впродовж багатьох років було знищене вщент впродовж декількох тижнів. Чимало моїх знайомих загинули або зникли безвісти тоді.
Коли ж зруйнований майже вщент Маріуполь окупували росіяни, я спершу сподівався, що вони тут ненадовго. Однак з кожним днем моя надія на швидке звільнення міста танула на очах. Побувши в окупації десь з місяць, я все ж таки наважився виїхати з міста, попри усі погрози та небезпеку з боку нової влади.
російські загарбники неодноразово намагалися схилити мене до співпраці, але я ніколи не приховував своєї проукраїнської позиції.
З окупованого Маріуполя мені вдалося лише взяти з собою моїх трьох собачок, жодного нотного аркушика у мене з собою не було. Вже у Німеччині я пройшов обстеження у лікарів, які діагностували, що навесні 2022 року я пережив мікроінфаркт. Однак, завдяки турботі лікарів, і мабуть батьківським генам, мені вдалося відновити здоров’я та сили.
— Як Ви поповнювали втрачену нотну бібліотеку?
— Повертаючись до теми нот, деякі партитури мені вдалося знайти у Європі. Першу з них я привіз з Європи. Щодо класичних партитур, то я надзвичайно вдячний і співробітникам філармонії і моєму колезі Миколі Дядюрі, головному диригенту опери та філармонії за наданий доступ до нотних видань. Щодо творів сучасної музики, то мені надзвичайно допомогли своїми особистими бібліотеками та доробками київські, львівські композитори, музиканти, диригенти. За що їм величезна подяка.
Звичайно, коли ми відновили роботу оркестру «РЕНЕСАНС» Маріупольської камерноі філармонії, окрім приміщення доводилось вирішувати питання і забеспечення нотним матеріалом для музикантів, тому багато часу пішло на друкування оркестрових партій та партитур, на пошуки та придбання пюпітрів для нот, оргтехніки та іншої атрибутики, яка необхідна для повноцінної професійної роботи колективу.
Наразі мені вже вдалося відновити частину партитур, але це десь лише третина з того, що ми мали до війни. Але усі ноти можна відновити, на жаль, не повернеш життя людей.
— Понад півроку ми жили у доньки в Берліні біля Щонефельда у Німеччині. Не планували залишитися і працювати там?
— Свого часу, у 1980-х роках я вісім років жив і працював в Німеччині в Ансамблі пісні і танцю. В Німеччині вже шість років живе моя донька, є також друзі в Австрії і є все, але я зрозумів, що не хочу чекати там смерті, а хочу продовжувати працювати, тож всі змирилися. А я із задоволенням продовжую працювати, насолоджуватися життям та прекрасною музикою.
***
Василь Крячок народився у 1954 році на Черкащині. Тромбоніст, диригент, педагог. Доцент (2002), Заслужений діяч мистецтв України (2013). Музичну освіту здобув в Уманському державному музичному училищі і Астраханській державній консерваторії на оркестровому факультеті, де отримав спеціальність «Тромбон».
Після закінчення консерваторії, впродовж 1979–82 роках, працював викладачем Ждановського музучилища (нині — місто Маріуполь Донецької області).
З 1982 року разом з дружиною, скрипалькою Ларисою Галлою, був зарахований за контрактом в групу радянських військ у Німеччині, до військового оркестру, де до 1988 року працював на різних музичних посадах, зокрема диригентом.
Повернувшись до Маріуполя, викладав у дитячій музичній школі № 1, пізніше повернувся до Маріупольського державного музичного училища. 17 квітня 1989 був заснований ансамбль старовинної музики «Ренесанс», до якого увійшли 15 молодих викладачів.
З 1994 року оркестр рішенням Маріупольської міської ради отримав статус муніципального професійного творчого колективу, став бюджетним закладом і був включений в реєстр культурних закладів Міністерства культури України. Василя Михайловича Крячка було призначено художнім керівником та диригентом. Водночас працював викладачем кафедри музикознавства Приазовського технічного університету (Маріуполь).
У 2018 році була заснована Маріупольська камерна філармонія, а Василь Крячок став її директором. Також цього ж року стартував перший фестиваль класичної музики «Mariupol Classiс», де камерний оркестр «РЕНЕСАНС» на чолі з Василем Крячком стали одними із провідних його учасників.
Заклад працював у приміщенні Палацу культури.
У Маріупольській камерній філармонії до війни працювали три оркестри але стрижнем став саме камерний оркестр «Ренесанс». Усього штат закладу налічував близько 100 осіб.
Після повномасштабного вторгнення, коли Маріуполь був окупований, а музиканти роз’їхалися в різні міста.
В оновленому складі камерний оркестр «РЕНЕСАНС» розпочав свою роботу 20 лютого 2023 року.
Виступ, що мав неабиякий успіх, ознаменував старт проєкту «Філармонія нескорених», який у Києві започаткувала Національна філармонія України. Метою проєкту є підтримка музикантів із окупованих та деокупованих українських територій, зокрема, міст, що перебувають під постійним обстрілом агресора.
Життєдіяльність Маріупольської камерноі філармонії та творча робота камерного оркестру «РЕНЕСАНС» фінансується з місцевого бюджету Маріупольською міською радою.
Автор: Тетяна АСАДЧЕВА
Фото: Євген Сосновський
Колективи: Маріупольський муніципальний камерний оркестр "Ренесанс"
Диригенти: Василь Крячок
Джерело: «Вечірній Київ»
|