|
|
Віденська опера - Ольга Безсмертна
13 вересня 2014, субота
Поширити у Facebook
Українська співачка Ольга Безсмертна (сопрано) сьогодні робить блискучу кар'єру на Заході. Буквально недавно — 4 вересня (другий день нового сезону Віденської опери) — вона вийшла на славетну європейську сцену в прем'єрі "Русалки" А.Дворжака. І заслужила захоплені відгуки музичних цінителів.
Ольга — учениця Євгенії Мірошниченко. Коли знаменита українська оперна діва пішла з життя, Безсмертна (разом із деякими своїми колегами) стала педагогом для "осиротілих" учениць Євгенії Семенівни. Однак педагогічний шлях Безсмертної змінився на європейські оперні підмостки.
І сьогодні в її репертуарі на австрійській сцені — "Чарівна флейта", "Весілля Фігаро", "Дон Жуан", "Так чинять усі", "Електра", "Парсіфаль", "Загибель Богів", "Фауст", "Євгеній Онєгін". Тобто Моцарт, Вагнер, Леонкавалло, Чайковський, а тепер і Дворжак. Співачка зізнається, що є запрошення й на інші європейські сцени, принаймні її творчий графік "верстається" до 2018-го. Наприклад, на наступний рік заплановано дебют Безсмертної на Зальцбурзькому фестивалі, в Deutsche Oper Berlin...
— Ольго, кілька слів про прем'єру "Русалки" у Віденській опері. Наскільки складним чи, можливо, навпаки, легким був для вас цей спектакль?
— Це був мій дебют у названій партії. Сказати, що хвилювалася, — нічого не сказати. Часу в мене було два репетиційних дні, один із яких пройшов без партнерів, і репетиції відбувалися без оркестру. Сезон розпочався зі стресу. Але завдяки моїм колегам, особливо Петру Бечале, чудовому польському ліричному тенору, вдалося те, чого я навіть не очікувала. Того дня була пряма трансляція по Інтернету, що додавало хвилювання: права на помилку в мене не залишалося. Отож, слава Богу, мій дебют пройшов успішно. Втім, я самокритична і знаю, що могла б краще. Опера "Русалка" — надзвичайно гарна, працювалося над партією легко, вона "лягає" на мій голос.
— Ви двічі перемагали на конкурсах — і саме в Німеччині. Чим німецька школа відрізняється від української?
— Перемоги на німецьких конкурсах збагатили досвідом. Уперше виграла конкурс "Дебют" 2008 р., коли була вже вагітна донечкою. Тоді я відкрила себе як співачку. Для мене це була велика наука у плані поведінки на сцені, уміння співати з оркестром, відчуття публіки.
Звісно, німецька школа відрізняється від української. Це два протилежних полюси. Тепер багато співаю німецької музики тут, у Відні: Штраус, Вагнер, Моцарт. На жаль, під час мого навчання в Києві нам мало говорили про стилі й особливості виконання німецької класики. Цього навчилася вже в Німеччині, Австрії.
У 2011-му я отримала першу премію на конкурсі "Нові голоси" у Гютерсло, Німеччина. Це була друга перемога на німецькому конкурсі. Все пройшло як сон наяву! Конкурсні змагання тривали 5 насичених днів: перший тур із роялем, другий і третій — з оркестром. Репетиції за репетиціями дуже вимотували, і я зовсім не думала про те, що мені потрібно добре проспівати, аби мене помітили, тільки думала — швидше б усе це скінчилося, та додому, до сім'ї, на роботу.
Коли повідомляли результати, я все чекала, що мене оголосять на початку, і я спокійно піду відпочивати, але називали чомусь імена інших співаків. Потім неназваних залишилося троє — бас, тенор та я, — і мене почало трохи лихоманити. А коли я залишилася стояти за лаштунками сама — розплакалася. Було важко повірити, що приз віддають мені, нікому не відомій співачці з України, яка приїхала спробувати себе просто тому, що треба кудись рухатися далі. Після конкурсу відразу отримала запрошення від директора Віденської опери на два сезони. Питання не вирішилося, просила дати мені час подумати, адже я викладала в нашій консерваторії, у мене сім'я, дитина, і було нелегко прийняти рішення. Але слава Богу, що все склалося так, а не інакше, і я сьогодні тут, в улюбленому театрі, займаюся улюбленою справою!
— Ви — учениця легендарної Мірошниченко. Яку роль ця велика співачка зіграла у вашій долі?
— Євгенія Семенівна мені дуже дорога, її мені безумно бракує. Інколи хочеться прийти в її клас, щоб вона послухала мене... Щоразу, виходячи на сцену, обов'язково молюся й завжди пам'ятаю її настанови. Вона мені дала найкоштовніше — вокальну школу! Ту підготовку, якої, сміливо можу сказати, жоден педагог Київської консерваторії дати не міг. Вона прищеплювала комплекс навичок, яким користуюся донині, не консультуючись в інших педагогів чи досвідчених вокальних концертмейстерів.
Пригадую, як ми прийшли в клас до Євгенії Семенівни прослуховуватися з керівником народного колективу "Дитяча опера" Наталею Нехотяєвою (я була в ньому солісткою). І потім, коли я стала ученицею Мірошниченко, перше, що вона мені сказала: "Дитинко, ти навчишся співати тільки тоді, коли сидітимеш у моєму класі з дев'ятої ранку по дев'яту вечора і всіх слухатимеш!" І уявіть, що для мене це було єдино правильним на той момент дороговказом до її вокальних премудростей і непростої школи. Дуже ціную, що саме вона була і є моїм педагогом.
Учителями і "моїми" диригентами вважаю також Франца Вельзер-Мьоста, Бертрана де Бійї, Крістіана Тілеманна, Адама Фішера, Паоло Каріньяні та молодого Корнеліуса Майстера, з яким готую дебют у партії Донни Ельвіри в "Дон Жуані" Моцарта на червень 2015 року у Відні.
— Оперний світ — завжди жорстка конкуренція. Хто з колег "найзручніший" вам, приємний, з ким із них комфортно на сцені?
— Усі мої партнери привітні, й назвати окремо когось я навіть не можу. Співала з Красімірою Стояновою, Йонасом Кауфманном, Робертом Аланья, Саймоном Кінлісайдом, Ніною Штемме, Петром Бечала. Це чудові талановиті люди.
— Після Києва не думаєте обзавестися учнями у Відні?
— Інколи звертаються по консультації люди, котрі знають, що я навчалася в Мірошниченко, вони теж хочуть "так уміти". Однак у мене дуже насичений графік. І я не можу приділяти належний час для повного розуміння учнями нашої школи. Для цього потрібно буквально присвятити себе викладанню, а про роботу в театрі та кар'єру забути.
Хоча скучаю за викладанням. Мені це подобається. Але, думаю, років так через ...N я обов'язково передаватиму нашу — "Женину школу".
— У Віденській опері в різний час виступали славетні українські сопрано, у тому числі й геніальна Соломія Крушельницька. Наскільки цей театр "ваш"? Тепер, у поточний творчий момент?
— У Віденській опері нелегко, звісно, проте найголовніше — що робота приносить задоволення. Вихідний один — неділя, але на цей день може випасти спектакль, і тоді вихідного немає. Я не працювала в нашому театрі й не можу розказати про відмінності, однак скажу, що тут цінують тих, хто любить і готовий трудитися, так би мовити, за себе і за того хлопця. Тут звертають увагу на все: як ти одягнений, які в тебе стосунки з колегами, керівництвом, диригентами, режисерами. Ситуації бувають різні: треба замінити партнера, поїхати у відрядження в Європу на два дні, прийти на прийом із високопоставленими особами. Відмова означає мінус у твій бік. І це стосується всього: репетицій, спектаклів. Особливо доводиться стежити за співочим режимом, оскільки хвороби, запізнення не вітаються.
— Розкажіть про своє ставлення до сучасної "режопери", як її іронічно величають наші співаки.
— Знаєте, я зазвичай у захопленні від сучасної режисури. Адже тепер інші запити в публіки. Тут, в Австрії, публіка розбалувана: слухачі приходять у театр із клавірами, багато хто знає вокальні партії досконало, тому погрішності відразу почують і відреагують на них дуже бурхливо.
І якщо це відбувається, то тобі ще довго доведеться відвойовувати серця віденської публіки. Ну, а вже якщо ти їх завоюєш, вони тебе на руках носитимуть!
Що ж до режисури, то публіка реагує бурхливо. Можуть "забукати" й "затупотіти" режисера, який їм не сподобається.
Що стосується мене, то люблю експерименти, хоча всьому є межа, але не мені її встановлювати. Я, між іншим, мріяла і мрію стати режисером. Але це, мабуть, так і залишиться мрією...
— Нині Віденська опера переживає певного роду складний період. Несподівано на початку нового сезону пішов, залишивши творче керівництво і навіть свої спектаклі, головний диригент Франц Вельзер-Мест. Як це позначиться на роботі театру, на вашій роботі? Які виходи пропонує дирекція? Що буде з запланованими прем'єрами "Ріголетто" й "Електри"? Ви, до речі, у них зайняті?
— Новина про те, що пішов головний диригент, заскочила мене саме в день мого дебюту в "Русалці". Ніхто не очікував, що все буде так... Франц — професійний диригент і музикант, тут сумнівів бути не може. Він диригував, коли я співала свій дебют у Віденській опері 2012 р. оперу П.Гіндеміта "Карділлак". Тоді ми познайомилися з ним ближче, він дуже багатьох речей навчив мене і дуже сприяв моєму подальшому зростанню. У прем'єрних спектаклях, якими Франц мав диригувати, я не зайнята. Хочеться сподіватися, що все складеться щонайкраще.
— З урахуванням нинішнього завантаження у Відні, чи часто буваєте в Україні?
— На жаль, тепер не так часто буваю на батьківщині, як хотілося б. Цього літа два місяці з сім'єю відпочивали в Одесі та Луцьку. Отримали заряд енергії, тепла! Рада, що побула так довго вдома, бо коли з'явиться нова така можливість, важко сказати. Два літа поспіль працюватиму — контракти вже підписано.
Автор: Ольга Кизлова
Виконавці: Ольга Безсмертна
Джерело: Газета "Дзеркало тижня"
|