|
|
Тарас Бережанський – зірка опери й захисник неба від дронів
30 червня, понеділок
Поширити у Facebook
У Музичному салоні відбувся дебют знаменитого співака із сольною програмою, – тепер і як соліста Національної філармонії України
Хоча цьому прекрасному потужному басу було тісно у камерній залі, котра під час війни є не лише концертним майданчиком, а й укриттям на випадок повітряних тривог. Нині відомому українському співакові вдається поєднувати два зовсім різних види діяльності: виступати на сцені та боронити країну. Адже як захисник неба нашої столиці від шахедів ось уже два роки служить бійцем у складі мобільних вогневих груп (Добровольчого формування територіальної громади міста Києва «Мрія»), має позивний «Опера».
Нагадаємо, Указом Президента України № 200/2025 від 27.03.2025 року Тарасу Григоровичу Бережанському присвоєно почесне звання «Заслужений артист України».
Для свого першого сольного концерту в Національній філармонії співак підготував програму з творів французької класики. Від цього дебютного виступу ми й почали нашу розмову. Продовжили бесіду про резонансні крайні прем’єри – опер «Місяць» Карла Орфа в Національній опереті й «Золотий обруч» Бориса Лятошинського у Львівському національному театрі опери і балету імені Соломії Крушельницької. Поговорили також про майбутні мистецькі проєкти і військовий досвід пана Тараса…
Філармонічні проєкти
– Чому для дебютного сольного концерту у філармонії ви вирішили презентувати слухачам французьку музику?
– Твори французьких композиторів – про мрії, поривання, роздуми. Це чуттєві опуси, де є філософія та краса. Звучали уривки з відомих французьких опер ХІХ століття. Разом зі мною виступили колеги: Валентина Матюшенко (сопрано), флейтист Борис Матвійчук, віолончеліст Дмитро Глущенко, піаністка Ірина Литвиненко (до речі, дружина співака. – Т. П.) та ведуча концерту Оксана Колодуб.
Я підбирав програму, в якій хотілося презентувати щось цікаве, незвичайне, а також пригадати своє минуле, – коли лунали куплети Захарії з опери «Пророк» Джакомо Меєрбера. Цей твір я вперше виконував у Берлінській опері, а у нас він взагалі не звучить. Або дві пісні з циклу «Пісні Дон Кіхота» Жака Ібера: «Пісня до Дульсінеї» та «Пісня про смерть Дон Кіхота». Хочу на майбутнє підготувати цілий цикл цієї прекрасної музики, яку Ібер написав до відомої кінострічки «Дон Кіхот» (режисер Георг Вільгельм Пабст) із легендарним басом Федором Шаляпіним у головній ролі…
– Дуже душевною у вас вийшла «Елегія» Жуля Массне та феєричною Серенада Мефістофеля з IV дії опери «Фауст» Шарля Гуно. Публіка кричала – «браво»!
– Дякую.
– То тепер ми будемо чути ваш голос частіше й не доведеться спеціально їхати до Львова?
– Як соліст філармонії я вже виступав у травні на концерті до Дня Європи, коли лунала Дев’ята симфонія Бетховена. Братиму участь у різних програмах, які презентуються у Колонному залі імені Миколи Лисенка, Музичному салоні та інших майданчиках, із якими співпрацює філармонія. 29 липня запрошую на свій другий сольний концерт, де виконуватиму арії з українських опер, зокрема «Золотого обруча», «Страшної помсти», «Запорожця за Дунаєм» та інших. Плануються також спільні творчі проєкти з Національним будинком органної і камерної музики. Буду виконувати як симфонічні, так і камерні твори.
«Місяць» і «Золотий обруч» – музичні «діаманти»
– Розкажіть про резонансні, цьогорічні прем’єри у Києві та Львові. У Київському національному академічному театрі оперети відбулася прем’єра опери Карла Орфа «Місяць», заснованої на казці братів Грімм (режисерка – Тамара Трунова, диригент – Ділявер Осман), де ви виконали роль… Святого Петра. А у Львівській національній опері – «Золотий обруч» Бориса Лятошинського (за мотивами повісті «Захар Беркут» Івана Франка). Останній твір має складну сценічну долю і був представлений аж через 55 років (!) з моменту першої постановки на сцені театру (режисер – Іван Уривський, диригент – Іван Чередніченко), а ви виконали партію легендарного Захара Беркута.
Практично всі рецензенти більше звертали увагу на режисерські, сценічні «прочитання» цих творів, а я хочу, аби ви розповіли про музичну складову цих опер, які переважна більшість публіки для себе відкрила.
– Обидва творчих проєкти плюс-мінус збігалися у часі. Я паралельно працював як над «Місяцем», так і над «Золотим обручем». Спочатку вчив свої партії, потім уже відшліфовувались останні штрихи вистав.
Коли мене запросили взяти участь в опері «Місяць» у Національній опереті, то я трохи вагався, бо розпочалася робота над знаковим і дуже складним твором «Золотий обруч» Лятошинського у Львові. Я погодився, бо «Місяць» в опереті був перекладений українською мовою, що дозволяло швидше вчити, а не виконувати німецькою, як в оригіналі.
У музичному плані вистава Національної оперети для мене була легшою. Твір Орфа досить зручно написаний для вокалістів, там є куплетні пісні, колискова у фіналі, музика – гарна. Київська постановка стала першим представленням цієї опери українською мовою і справді відкриттям для меломанів. А «Золотий обруч» Лятошинського дійсно понад п’ять десятиліть не бачив української сцени! Ці твори можна назвати музичними «діамантами».
Музика Лятошинського дуже красива, бо композитор – чудовий симфоніст, але для виконання доволі складна. Деякі музикознавці називають автора українським Вагнером. Є певні вимоги до голосів, бо дуже насичена фактура в оркестрі, багато духових. Тому «Золотий обруч» у плані музичної мови – більш складний твір, який потребує вспівування, витримки і розподілення сил солістів, продумування партій, щоб словесний текст звучав органічно і природно на цьому непростому музичному матеріалі.
– Зараз в оперному світі на перший план виходять режисери, а не диригенти, як було раніше. Як вам працювалося з Труновою й Уривським?
– І з Тамарою, і з Іваном було цікаво. Мені подобається, коли люди «горять» під час народження вистави, привносять щось нове.
Постановка Тамари Трунової – це не просто казка у музичному прочитанні Карла Орфа, а цікава філософська історія про авантюру, жадібність і наслідки, що привели до фатальних подій… і відновлення справедливості. У цій музичній подорожі комедія межує з трагедією. Трунова у виставі також порушує питання ролі жінки у світі чоловіків, символізуючи пошук виходу з темряви через світло. На репетиціях режисерка пропонувала свої ідеї та пояснювала, який підтекст хоче підсилити на сцені через нашу гру.
З Іваном Уривським складалося теж дуже класно. Він по-іншому підходить – має власне оригінальне бачення сюжету. Для нього музична складова була викликом у постановці «Золотого обруча», бо він – режисер драматичного театру. У нас поступово утвердився творчий тандем двох Іванів: диригент Іван Чередніченко і режисер Іван Уривський. Багато в чому Уривський довіряв Чередніченкові, часто опираючись на нього як музичного керівника проєкту й того, хто добре знає і розуміє цей музичний матеріал. Усе розраховувалося до секунди, а на сцені у нас був навіть екран із таймером.
Цей тандем дав гарний результат для «Золотого обруча». Постановники трохи пожертвували балетними номерами, але це дало кращий розвиток дії і трохи скоротило виставу… Репетиції проходили креативно. Уривський мислить «картинками» і саме це робить його вистави видовищними.
За лібрето опери, на відміну від оригіналу Франка, Захар Беркут не помирає. Уривський також прямолінійно не показує на сцені смерть Максима, бо вважає, що зараз це дуже чутлива тема і передати той біль, який відчувають нині дружини загиблих військових, дуже складно…
Я пропонував свої ідеї у розкритті образу Захара Беркута. Іван уважно слухав. Він – відкритий до діалогу. Потім проходить час і, проаналізувавши інформацію, випробувавши різні варіанти, режисер обирає дійсно кращий.
Мій герой Захар Беркут – ватажок громади, до якого всі дослухаються, як до найдосвідченішого чоловіка (моя ідея, що він – на кшталт Дона Карлеоне з фільму «Хрещений батько»). У виставі постановники прибрали прямолінійні обриси сюжету, пафос, а показали людяність Беркута. Диригент навіть подекуди просив мене перейти з вокального голосу на щемливий шепіт. У нас змінювалися темпи в пошуках під час репетицій. Багато було питань до фіналу вистави: Уривський спочатку хотів по-одному зробити, а врешті вирішив, що громада повинна залишитися укупі… Тема смерті Максима теж активно обговорювалась, щоб це не було надто боляче для глядачів…
– Чи є плани у дирекції Львівської опери зробити гастрольний тур «Золотого обруча», як свого часу презентували виставу «Запорожець за Дунаєм»?
– Не знаю. Можливо. Найближчі покази «Золотого обруча» у Львові відбудуться 4 і 5 липня. Зараз, попри війну, здійснюється багато творчих обмінів між українськими театрами. Тому не виключено, що ця постановка також поїде на гастролі. До речі, аншлагову роботу Уривського «Конотопська відьма» я подивився саме у Львові під час гастролей Театру імені Івана Франка, а не в Києві.
Майбутні творчі проєкти і захист неба
– Відомий сучасний композитор Олександр Родін зараз створює оперу «Мазепа» на лібрето Василя Вовкуна (керманич Львівської опери пообіцяв, що прем’єра відбудеться у наступному сезоні до ювілею театру), а для Національної опери маестро обіцяє написати «Конотопську відьму» за мотивами однойменної повісті Григорія Квітки-Основ’яненка. Вам цікаві ці майбутні творчі проєкти?
– Із «Мазепою» мені все зрозуміло, бо я там однозначно братиму участь. Ми з Родіним постійно на зв’язку, адже він пише оперу під мій голос, орієнтується на мене як соліста. Василь Володимирович Вовкун складає оригінальне лібрето – не за мотивами Чайковського і Пушкіна. То не російський, а український погляд на видатну історичну особистість із точки зору психології гетьмана: хто він зараз для нас? Олександр уже надіслав до театру клавір. Я вчу свою партію. Вовкун і Родін (автори опери) і Чередніченко (диригент-постановник) іще вирішують деякі деталі: що можна додати до сюжету, а що прибрати…
А з приводу «Конотопської відьми» нічого не скажу. Знаю, що замовлення на цю тему Олександрові Родіну зробили керівники Національної опери. Зараз у композитора робота кипить…
– Ви працювали у різних оперних театрах світу. На яких мовах співаєте?
– Іноді виходить дуже цікаво, як наприклад було у Берліні, коли ми в німецькомовному театрі співали французьку оперу «Пророк» (Le prophète) Джакомо Меєрбера, а спілкувалися англійською. Цікава була постановка. Англійську мову знаю, німецьку та італійську – більш-менш, а у французькій тільки опанував вимову. Може донька допоможе, бо вона вже непогано володіє французькою.
– Ви на сцені втілюєте різні образи. Для баса – це переважно Герої з великої літери. Чи є у вашому репертуарі типаж, про який мрієте?
– Давно хотів заспівати партію короля Філіппа ІІ в опері «Дон Карлос» Джузеппе Верді, але досі ця мрія не здійснилася. Хоча я вже багато іншого і навіть більш складного матеріалу переспівав. Приміром, виконував головну партію в опері «Аттіла» Джузеппе Верді. Якщо брати більш комічні образи, то подобається виконувати роль Лепорелло, слуги Дон Жуана з однойменної опери Моцарта або Колліна в «Богемі» Джакомо Пуччині. Я здебільшого люблю усі свої ролі, але найбажаніша завжди та, над якою в даний момент працюєш, бо присвячуєш їй багато уваги та часу.
– Хочу пригадати ще одну вашу яскраву роботу – ще до війни. У 2021 році ви виступали у цікавій концертній версії комічной опери «Так чинять усі жінки, або Школа закоханих» Моцарта на сцені Київської опери разом з Олексієм Пальчиковим (тенор), Андрієм Бондаренком (баритон). Режисер – Віталій Пальчиков, диригент – Сергій Голубничий. Це було фантастично! Де зараз ваші зіркові колеги – Пальчиков і Бондаренко?
– Олексій Пальчиков працює у Німеччині, активно та успішно виступає в Європі. Нещодавно бачив інформацію, що він прикрасив обкладинку престижного музичного журналу. На початку повномасштабної війни Олексій записав проникливе відео, проводив збір коштів для підтримки України, провів концерт разом із Баррі Коскі, видатним австралійським оперним режисером. Баррі грав на роялі, а Олексій співав українські пісні.
Бондаренко має контракти за кордоном, живе разом із сім’єю у Відні. Нещодавно заспівав у Римі партію Ескамільйо в опері «Кармен» Жоржа Бізе. Багато виступає у різних театрах Європи, активно співпрацює з відомою диригенткою Оксаною Линів. Зокрема, разом представляли резонансний проєкт на вірші Максима Кривцова (22.01.1990 – 07.01.2024), який десять років життя провів на фронтах російсько-української війни. (Незадовго до загибелі Кривцов видав дебютну поетичну збірку «Вірші з бійниці» у видавництві «Наш Формат», яку було визнано однією з найкращих українських книжок 2023 року за версією українського ПЕН. – Т. П.)
– Чи маєте плани співпрацювати з Київською оперою на Подолі?
– Ми з директором театру паном Качановим розмовляли про поточний репертуар, питання ще відкрите. Зараз усі їхні вистави виконуються українською мовою, що краще сприймається глядачем, але звужує можливості для запрошених артистів.
Про шахедові атаки і невдячні «прогнози»
– Питання до вас як добровольця і захисника неба від шахедів. Практично щоночі лунають повітряні тривоги і після цих дронових і ракетних атак росіян є багато влучань по різних будинках, поранень і навіть смертей киян. У нас стало менше мобільних груп? Чи це через збільшення кількості шахедів і ракет, які летять на наші голови?
– Мобільні групи в нас є, але росіяни постійно змінюють тактику ударів. Зараз мобільні групи не такі ефективні тому, що часто шахеди летять на висоті, при якій кулемет їх не зіб’є. Тому потрібні сильніші засоби ППО, дрони-перехоплювачі та, звісно, зенітно-ракетні комплекси Patriot або щось подібне. Це ефективно проти балістичних ракет, таких як, наприклад, «Кинджал», а використовувати це обладнання проти дронів – не логічно й дуже дорого.
Росіяни спочатку випускають купу шахедів парами, а інколи й по три. На планшеті вони відображаються як одна ціль, а їх – кілька. Мені допомагає мій музичний слух: я чую, що вони летять парою, бо звучать фальшиво, не в унісон. Наприклад, навіть при збитті одного, другий ще летить далі… Влучити по рухомій мішені досить складно, потрібно багато тренуватися. Зараз у нас ідуть пошуки, є напрацювання із перехоплення цих шахедів. Росіяни змінюють тактику і ми вчимося їм протидіяти.
– Раніше «дві стіни» допомагали людям вберегтися, а зараз ні?
– Від прямого влучання ніколи не допомагали «дві стіни». Це не «пігулка». Вони убезпечують від вибухової хвилі, влучання десь поряд або коли вибило вікно в будинку. До речі, на концерті був мій друг, який постраждав від останнього прильоту ракет. Медики зашили йому поранену ногу і він шкутильгає. У його квартирі вибило всі шибки й двері. Хоча він лежав між «двома стінами». Добре, що встиг встати, бо одні двері прилетіли на місце, де він спав…
17 червня я чергував і в ту пекельну ніч балістична ракета прямим попаданням знищила цілий під’їзд багатоповерхового будинку аж до підвалу! Від прямого влучання інколи навіть бункери не рятують. Є такі новітні ракети, що пробивають і їх… Коли лунає повітряна тривога, то краще перечекати обстріли у метро або сховатися у підземних паркінгах, переходах чи в спеціалізованих сховищах. То буде надійніше.
– В інтернеті оптимістично писали, що війна закінчиться цьогоріч. Зараз уже інші прогнози – до 2027 року… А ви як думаєте?
– Минулого разу, коли ми розмовляли, я казав, що прогнози – річ невдячна. Єдине, на що можемо розраховувати – це українські збройні сили й ми самі. Краще розраховувати на довгий сценарій і бути готовими боротися, ніж думати, що якось там воно закінчиться… Чекати на виснаження росіян? Це хибна думка, бо, як кажуть, «поки товстий схудне, худий здохне». Мають наші вороги ще ресурс і північні корейці та іранці їм допомагають зброєю. По-тихому й Китай підтримує не лише словом, а й ділом. Санкції не дуже ефективні… Слід іще розуміти, що росіяни історично звикли терпіти, жити в бідноті, віддавати життя за «сталіна», «путіна», якусь божевільну ідею відродити срср чи імперію…
Тому ми маємо думати стратегічно і не опускати руки. Боремося за свободу, землю, Батьківщину! Кожен на своєму місці воює.
У культурному плані маємо успішні міжнародні проєкти. Так, 24 червня на сцені Національної опери України відбулася непересічна подія – незабутній вечір єднання двох провідних оркестрів країни – Національного заслуженого академічного симфонічного оркестру України та Національного ансамблю солістів «Київська камерата». Об’єднала колективи харизматична та всесвітньо визнана канадська диригентка Кері-Лінн Вілсон, активна амбасадорка, яка в найскладніший для України час підтримує українських музикантів і відкриває ураїнську музику світові.
Вона є засновницею і головною диригенткою Ukrainian Freedom Orchestra (Українського Оркестру Свободи), створеного 2022 року з українських музикантів на знак протесту проти російського вторгнення. Уже три роки оркестр успішно гастролює провідними сценами Європи та США, доносячи через музику голос нашої країни до міжнародної спільноти.
У Києві спочатку відбувся концерт у МЗС для представників дипломатичного корпусу. До речі, чоловік пані Вілсон – директор Метрополітен-опера Пітер Гелб повідомив що у 2026 році буде поставлена опера «Матері Херсона», музику до якої пише український композитор Максим Коломієць. Спершу твір презентують у Польській національній опері. Цей проєкт – вихід на вищий міжнародний мистецький рівень.
До речі, плани про гастролі Ukrainian Freedom Orchestra у різних країнах світу вже розписані до 2028 року. Ми – оптимісти й плануємо життя, попри всі негаразди, думаємо про своє майбутнє, не забуваючи славне минуле!
Потрібно нарощувати темп і розширювати міжнародні зв’язки, чим активно займається Міністерство культури та стратегічних комунікацій України. Важливо, що нас пам’ятають і підтримують у світі.
Бо у нас є самобутня культура, яка заслуговує на велику увагу.
Автор: Тетяна Поліщук
Діячі мистецтв: Тетяна Поліщук
Джерело: Журнал "Музика"
|