|
|
Тет-а-тет з художнім керівником Національної філармонії України. Частина I
Інтерв'ю з Володимиром Лукашевим
5 серпня 2009, середа
Поширити у Facebook
 У бесіді з головним редактором «Music-review Ukraine» Олександром Пірієвим художній керівник Національної філармонії України Володимир Лукашев розповів про цікаві факти періоду унікальної реставрації Національної філармонії у 1996 р., зміни та новації у архітектурному ансамблі будівлі та відкрив деякі секрети, чим славиться Колонний зал філармонії сьогодні.
Крім того пан Володимир розповів про підтримку молодих українських виконавців, та переваги придбання філармонійних абонементів
Пане Володимире! Перше питання, яке цікавить багатьох шанувальників академічної музики – у 1996 році розпочалася новітня історія Національної філармонії. Був реконструйований не тільки фасад, а й внутрішня частина споруди, зокрема Колонний зал – головна сцена столиці. На той період Ви були генеральним директором і художнім керівником філармонії. Розкажіть, будь ласка, про перші роки оновленої концертної зали?
З великим задоволенням розкажу про той період. Ситуація була такою – будівля філармонії, власне Колонного залу, розвалилася приблизно за десять років до початку реконструкції - пішли тріщини по стінах, частково впала стеля, були зруйновані, навіть, колони. Зала перестала існувати і майже десять років стояла за парканом.
Приблизно з 1986 року?
Так. Вона була закрита майже 10 років. Більш того, дехто з екстремістських представників тогочасної міської ради запропонував взагалі зруйнувати будівлю і відкрити видогляд на арку Дружби Народів та Дніпро. Та на щастя інтелектуальні сили в Україні завжди були і є. Провідні митці, а це ще було за радянських часів, шукали можливості і сили відродити і відреставрувати будівлю філармонії.
В якому році вже з'явилися ґрунтовні задуми щодо реставрації?
У 1992 році, принаймні, точно. Саме тоді директор філармонії Дмитро Іванович Остапенко проініціював своє звернення до керівництва держави де зазначив, що будівлі такого рівня є неповторними і їх не можна знищувати. Колонний зал ім. М. Лисенка традиційно відноситься до кращих концертних залів Європи зі своєю унікальною акустикою.
Тому постало питання врятувати і повернути до життя цю унікальну споруду. І коли нарешті суперечки припинилися - урядові установи повернулися обличчям до проблеми реконструкції та реставрації Колонного залу. За дорученням Першого секретаря Компартії України Володимира Івашка відбулася перша нарада з питань порятунку Київської філармонії.
Була створена спеціальна дирекція з реконструкції та реставрації (директор М.В. Малявкін). Уряд виділив кошти і з призначенням Д. Остапенка на посаду генерального директора та художнього керівника філармонії було розпочато роботи з капітального ремонту. Ремонтом будівлі опікувався тогочасний мер Києва Олександр Омельченко, а, мабуть, найважливішим у той період був патронат Президента України Леоніда Кучми який неодноразово був особисто на будівництві.
Як саме проходив цей період і з якими проблемами Ви стикалися?
Під час реставрації ми підняли стелю приблизно на 1,2 метри, заклали балки, щоб зберегти акустику в залі і навіть деякою мірою покращити її. У фундамент було залито велику кількість кубів рідкого скла.
Адже під філармонією тече річечка - з цих причин був зруйнований фундамент, бетонні блоки якого «вимила» вода і вони почали просідати. В той час в багатьох приміщеннях на першому поверсі стояла вода, і була страшенна сирість. В такому стані будівля, «одягнута» у паркани, стояла без перспективи на одужання.
Держава виділила великі кошти для того, щоб врятувати цю унікальну історичну пам’ятку архітектури. На мій погляд, сьогодні наша красуня-філармонія – невеличка, охайна, десь схожа на наречену. А маючи таку сцену – філармонію можна дійсно віднести до значних світових пам’яток історії. Наразі вона внесена у список ЮНЕСКО.
Яким чином ви опинилися у Києві на посаді директора філармонії, враховуючи той факт, що на той час Ви були художнім керівником та головним режисером Харківського оперного театру?
Як вже я зазначав започаткував реставраційні роботи філармонії тогочасний директор Дмитро Остапенко. І тут його забирають на посаду Міністра культури. Зрозуміло, що він втратив можливість керувати процесом, який в той час вже набрав оберти.
Будівельники та інші майстри працюють, а скеровувати їх роботу не має кому. Скажімо постає питання – «що має бути на тому чи іншому місті?», «Куди відводити воду?» і таке інше. Поставало тисячі питань - будівельних, архітектурних, скульптурних і, навіть, естетичних.
За яких обставин Ви познайомилися з Дмитром Івановичем Остапенком?
З Дмитром Остапенком нас доля звела ще в Харкові, коли він був студентом Харківської консерваторії. На той час я вже був проректором, і навіть, підписував його диплом. Він був яскравим студентом, який у складі тріо зі своїм викладачем балалаєчником професором Федором Івановичем Караваєвим об’їздив з концертами весь Радянський Союз.
А ви в той час знаходилися у Харкові?
Так. Взагалі я корінний харків’янин. Через деякий час, після закінчення консерваторії і театрального інституту я був прийнятий на посаду головного режисера Харківського театру опери і балету.
На цій посаді залишався більше 15 років і одночасно працював художнім керівником театру. І коли свого часу на посаду директора оперного театру Харкова прийшов Дмитро Іванович (Остапенко – ред.), молодий чоловік, у віці 32 років, ще й, мабуть, як наймолодший директор оперного театру в Радянському Союзі – ми підняли театр до високого рівня, бо я займався творчими питаннями, а він, як директор займався забезпеченням, і робив це блискуче, з зацікавленістю та ентузіазмом.
З будь якого питання я завжди знаходив у його особі підтримку. І певно, пам’ятаючи нашу сумісну роботу у Харкові він мене запросив до себе на розмову.
Розмова була коротка і для мене несподівана: «Володимир Анатолійович, треба найближчим часом переїжджати до Києва». – Чому, з якої причини? – Треба завершити розпочаті роботи з реконструкції філармонії, бо Вам довіряю найбільше.
Чи було хвилювання з приводу цієї пропозиції, адже Ви близько 20 років свого життя присвятили Харкову? Крім того, виконувати у Києві роботу дещо інакшого хоча й творчого напрямку, порівнюючи з керівництвом в Оперному театрі. Адже театр - це не філармонія...
Звичайно! Крім того у мене сім’я в Харкові, гарне помешкання, авторитет. Без сумніву змінювався і напрямок роботи. Проте завдяки роботі у театрі я мав досвід керівної роботи і тому погодився.
Я попросив два тижні для вирішення цього питання, адже я одночасно працював у Харківській консерваторії. Це був червень, закінчувався навчальний рік… І 13 червня 1996 року, через два тижні після розмови з Дмитром Остапенком я заступив на посаду.
Як довго тривала реконструкція і які зміни з’явилися під час реставрації?
Вже у листопаді того ж року ми завершили роботи. Період реконструкції був достатньо швидкий – адже, після майже 10 років небуття, за рік були проведені феноменальні роботи з укріплення фундаменту, реконструкції деяких частих приміщень, їх оздоблення та оснащення. Філармонія відродилася ніби Фенікс з попелу, але народившись вдруге - стала ще кращою.
Чому кращою? Ми, скориставшись процесом реконструкції, збагатили її, так би мовити, функціональну можливість. Скажімо, більш ніж 100 років філармонія не мала органу. Але під час реконструкції ми замовили інструмент у швейцарській органній фірму Шпет.
Також, на другому поверсі зали ми збудували невеличку студію звукозапису і тепер маємо можливість, не звертаючись до спеціальних організацій, записати будь-який концерт. І нарешті ми встановили в залі регульоване світло і тепер можемо під час концертів чи вистав підсилювати емоції сприйняття самим фактом створення світлових ефектів.
Зрозуміло, що це могла реалізувати людина, яка безпосередньо мала відношення до режисури. Досвід давався взнаки?
Так, багато ідей вносилося до проекту реконструкції. Я дивився в перспективу, щоб на сцені філармонії ставилися спектаклі, проводилися тематичні вечори, концерти і таким чином збагачувалася палітра, що відтворювала мистецьке життя.
29 листопада 1996 року відбувся концерт для будівельників, а 1 грудня ми офіційно відкрили двері слухацькій аудиторії. Це було справжнє свято, відродження не тільки унікальної будівлі та Колонного залу, а й відродження музичного мистецтва. І хоч він не є великим, ближче до камерного, розрахований усього на 600 місць, проте цій залі заздрять за її акустику – найголовнішу вимогу до концертних залів взагалі.
З чим пов’язана унікальність акустики і яку роль відіграють колони у головній залі Філармонії?
Взагалі цю інформацію я намагаюся тримати у таємниці. Ці колони мають всередині дерев’яний стовбур, смереку. Враховуючи їх вертикальне положення кожна колона, як мембрана, вібрує та звучить.
Це повністю одна цільна конструкція?
Абсолютно! Потім вже на неї натягнуті дранка, латочки, гіпс, штучний мармур. Але головне, що всередині кожної колони є життя і зал отримує велику кількість окрасів з цих обертонів.
Колони в період реконструкції також змінили на нові?
Ні, це ще ті колони, що були збудовані за проектом всесвітньовідомого архітектора Володимира Ніколаєва. На початку ХХ століття ця будівля була купецьким зібранням. Її збудували, щоб проводили тут, сучасною мовою, бізнес форуми, бали. В фойє завжди танцювали і проводили концерти. Взагалі українське купецтво, аристократія дбали про національну культуру.
Зараз ми знаходимося у кімнаті, яка є наразі моїм кабінетом, що архітектурно відрізняється від усіх приміщень філармонії. Вся філармонія витримана у дещо пастельних тонах, у так званому стилі Українського бароко. А ця кімната зовсім інакша і нас дивує й досі. Під час реконструкції, в архівних документах знайшли викладки фарбування кабінетів і з’ясувалося, що цей кабінет у первинному стані мав саме таке оздоблення. Стіни у кольорі бірюзи, а скульптурні візерунки - у арабо-мавританському стилі.
З чим це пов’язано?
Одразу і ми не могли знайти відповідь на це питання і провели розвідку звідки могли з’явитися маври чи араби, а з головним архітектором дирекції з реконструкції домовилися, що будемо поновлювати цю кімнату у її первинному вигляді. Отже завдяки нашій розвідницькій роботі з’ясувалося, що у Володимира Миколайовича була коханка, туркеня і цю кімнату він присвятив їй в тому стилі, який був їй близьким.
Які ще збагачення з’явилися в інтер’єрі філармонії?
Коли піднятися по головних сходах до концертної зали – у нішах можна побачити мармурові скульптури Орфея та Еврідіки. Раніше там стояли квіти, а під час реконструкції у архітекторів виникла думка збагатити це приміщення. Це скульптури з каррарського мармуру, які молодий київський скульптор Василь Корчовий рубав, як авторські на підставі класичних.
Також у фойє зали збудований білий мармуровий фонтан з маленькою скульптурою купідона з лірою. До реконструкції його також не було. Його збудували за ініціативи другого архітектора, З. Нестеровської. Це також робота Василя Корчового.
Під час реконструкції виникла думка перетворити нижнє підвальне приміщення у повноцінне складове будівлі, зробивши музичний салон. Проте головний архітектор зазначив, що це робити безнадійно, крім того стеля приміщення була низька. Потім, шукаючи компроміс, було вирішено вийняти метр ґрунту, цементні подушки та інші матеріали і приміщення стало вищим. У повітрі промайнула думка, що воно може стати дійсно доцільним. Тепер у філармонії є ошатний музичний салон, де провадяться усілякі мистецькі та організаційні заходи.
Цей салон є відкритим чи закритим для публіки?
Коли необхідно провести невеличкий камерний концерт або інший захід - ми його відчиняємо. Там знаходиться білий рояль “Стенвей”. І коли до нас приїздить з концертами всесвітньовідомий піаніст Володимир Крайнєв, то він заходячи у цей салон каже:“ На цьому роялі не потрібно вміти грати – він грає сам!”
Тому, якщо підсумовувати роботу з реконструкції Національної філармонії можна казати, що Україна отримали споруду, яка підняла імідж міста, держави. Ця зала – центр культури і мистецтва, де не тільки наші колективи та виконавці представляють мистецтво, а й найкращі митці світу з надзвичайним задоволенням беруть участь у житті філармонії, виступаючи на сцені Колонного залу ім. М.В.Лисенка. Це також і їх престиж.
Талановита молодь – майбутнє української сцени, нації. Яке місце приділяє Національна філармонія процесам розвитку та формуванню інтелектуального рівня молоді?
Філармонія, як до часів руйнації, так і зараз після відродження приділяє велике значення розвитку талановитої молоді, дітям, які навчаються у музичних закладах столиці. Молоді виконавці посідають чільне місце у програмах і життєдіяльності філармонії. Ми вбачаємо на цій сцені перспективу виховання того елітарного прошарку, з якого і будуть виростати наші молоді відвідувачі і їх родини.
Крім того ми підтримуємо зв’язок з колективами - Хором хлопчиків та юнаків чоловічої капели імені Ревуцького під керівництвом Аїди Зайцевої, який у цьому році святкує 20 років заснування та хором хлопчиків «Дзвіночок» під керуванням Рубена Толмачова. Після відродження філармонії, ми працюємо разом у багатьох наших програмах. Це завжди успіх, зумовлений високим рівнем викнання.
Крім того, майже щорічно, ми провадимо концерти дітей-лауреатів конкурсу «Нові імена України». Діти, які пройшли перші тури відбору, дають заключний концерт на сцені Національної філармонії. І безумовно треба відзначити той факт, що на сцені Колонного залу проходить конкурс молодих піаністів імені Горовіца – суто дитячий конкурс у різних вікових категоріях, де відлік конкурсантів розпочинається з 6-7 років.
Якщо вже ми мимоволі торкнулися питання Конкурсу Горовіца – склалася ситуація, що цього року конкурс не відбувся за відсутності необхідного фінансування. Як ви можете прокоментувати цю ситуацію, адже цей конкурс має світове значення. Чи відбудеться він у повному обсязі і коли?
Дійсно, цього року, у зв’язку з кризою, а я переконаний, що не тільки з кризою економічною, а ще й з кризою у свідомості у деяких з керівників - так сталося, що цьогорічний конкурс не отримав фінансування. В результаті філармонія мала 5 пустих збиткових вечорів.
Взагалі за відсутністю проведення цього конкурсу ми втрачаємо імідж України у світовому мистецькому просторі. Адже конкурс став одним з найавторитетніших, і його лауреати розлітаються по всьому світу, несучи не тільки досягнення, але й обов’язки лауреата.
І якщо комітет конкурс повідомляє, що, мовляв, не приїздіть, бо відсутнє фінансування – то зрозуміло, яку реакцію ми набуваємо за межами країни. Проте останнім часом є зрушення у ставленні Київміскради і Кабінету Міністрів до цієї ситуації. Винаходиться фінансування для проведення конкурсу у наступному 2010 ріці.
Діти - це наше майбутнє. Це не тільки гасло, це сама суть нашого життя. І якщо ми хочемо, щоб щось гарне продовжувалося і після нас, ми повинні усвідомлювати, що майбутнє в наших дітях.
Національна філармонія є організатором, так званих, абонементів. Розкажіть, будь-ласка, про них детальніше
«Симфонічний» абонемент та абонементи «Фортепіанної гри» , «Скрипковий» , «Чарівна гітара» діють вже багато років.
Які привілеї має людина що його придбала?
Кожний абонемент, скажімо фортепіанної музики, складається з 5-7 концертів за сезон. Відповідно, практично кожного місяця є абонементний концерт. Програму цих концертів ми формуємо за участю вітчизняних і обов’язково з провідних виконавців Європи і світу. Цей абонемент забезпечить місце на кожному з концертів, які закладені у його зміст.
Це приваблива форма роботи з тими прихильниками академічної музики, для яких відвідування філармонії є духовною потребою. За кордоном, ми спостерігаємо таке явище – багато концертних залів будують свої сезони на принципах проданого абонементу. І зал, скажімо, у 1000 місць, що складають саме абонементи, є розпроданим.
Чи не існує хвилювання, с приводу того, що людина або ж організація, що придбає подібний абонемент не відвідуватиме якусь кількість концертів. І половина зали буде, скажімо, пустою?
Ні, такі випадки нам не знайомі. Сама форма абонементу, на мій погляд, надзвичайно перспективна і прогресивна. По-перше - людина, яка володіє абонементом - знає його зміст, отже знає, на кого потрапить. Часто в програму абонемента ми вкладаємо такі концерті виступи, на які квиток, за певних обставин, може бути відсутнім. А з абонементом він є гарантованим.
По друге – той чи інший абонемент, як правило, складається з якоїсь логіки переліку виступів. Чи то рік присвячується композиторам ювілярам, чи з тематичної зв’язки поміж собою. Тобто він має певну змістовну логіку, яка приваблює фактом відвідування всіх запланованих концертів. Така ж сама ситуація і у дитячих абонементах. Наша мета, щоб слухач, відвідуючи абонементні концерти, разом з тим, міг цілісно огорнути картину того чи іншого музичного явища. І головне - цей метод систематизує відвідування філармонії на весь сезон уперед.
Звичайно, і на Заході певна частка квитків залишається для вільного продажу, проте більшість концертний програм побудована саме на абонементах. І у процентному відношенню їх більше, порівнюючи з квитками.
Можна зрозуміти, що Національна філармонія йде шляхом наближення до концепції західних концертних залів продажу абонементів?
Абсолютно! І ця ідея поступово набуває розвитку.
Чи планується розширення палітри інструментів, скажімо духової чи ударної груп або ж інших, запроваджуючи відповідні концерти?
Розширення палітри абонементів пов’язано виключно з фінансовим забезпеченням глядацької зали. З перших років життя оновленої філармонії в нас на кожний абонементний концерт викуплялося близько 50-70 абонементів. Останніми роками ця кількість перейшла межу першої сотні.
П’ять років тому ми створили абонемент «Чарівна Гітара», який насьогодні користується попитом у слухачів. Але на початку, в перші роки існування, цей абонемент продавався більш кволо ніж інші. Зараз він є повністю проданим.
На концертах цього абонементу, крім українських виконавців слухач може долучитися до прослуховування концертів всесвітньо відомих виконавців. Скажімо виступи феноменального гітариста іспанця Хуана Альберто Подільйо, який своєю грою перевертає Колонний зал з ніг на голову. Його концерт – це завжди забезпечений успіх. І його виступ є саме у цьому абонементі.
Отже заведення і розширення палітри виконавців залежить від того, чи знайдемо ми достатню кількість бажаючих придбати абонементи. І найголовніше – які виконавські сили можуть бути задіяні у цих абонементах.
Коли ми формуємо фортепіанний абонемент – ми запрошуємо провідних вітчизняних піаністів, а також виконавців з країн Європи, Америки та інших. Але, чи знайдеться в нас на Україні достатня кількість яскравих виконавців, які б могли забезпечити абсолютне заповнення зали філармонії з того чи іншого музичного напрямку, або ж інструменту?
Власне тому можна казати про деяку непоінформованість керівництва музичних закладів щодо існування тог чи іншого виконавця, особливо на Україні?
Так, про це можна казати без сумніву. Але бажання розширювати цю діяльність є.
Автор: Олександр Пірієв
Фото: Сергій Пірієв
Діячі мистецтв: Володимир Лукашев
Концертна організація: Національна філармонія України
Концертний зал: Колонний зал ім. М.В. Лисенка Національної філармонії України
|