|
|
“Я ентузіаст створення нового українського репертуару”
Оксана Тараненко, найаншлаговіша режисерка країни - про гранд-постановки в Одесі, Львові та Києві й свої творчі мрії
30 жовтня 2023, понеділок
Поширити у Facebook
Практично всі постановки режисерки викликають широкий резонанс думок у публіки та критиків.
Тільки за минулий і нинішній театральні сезони пані Оксана може похвалитися різним і дуже цікавими роботами на провідних сценах нашої країни: “Катерина” на музику Олександра Родіна в Одеській опері (ця масштабна вистава висунута на здобуття Шевченківської премії), сучасний погляд на класику - “Запорожець за Дунаєм” С. Гулака-Артемовського у Львівській опері, а у кінці жовтня у Національній опері України відбулося першопрочитання останнього твору Юрія Шевченка (1953-2022 рр.) - музичної казки “Кіт у чоботях”.
З цієї прем’єри ми й розпочали свою розмову.
“ЗАВЖДИ Є ПЕВНИЙ АВАНГАРД ЕНТУЗІАСТІВ, НАДЗВИЧАЙНО ТАЛАНОВИТИХ ЛЮДЕЙ, ЯКІ Й РУХАЮТЬ ТЕАТР ВПЕРЕД”
- Для мене було дуже неочікуваним запрошення Анатолія Солов’яненка, художнього керівника опери Національної опери України (автора і керівника проєкту “Кіт у чоботях”), бо я знала від Юрія Валентиновича Шевченка, з яким ми дружили, що цей твір готується до постановки на столичній сцені - зізналася Оксана ТАРАНЕНКО. - З лібретистом Миколою Бровченком ми давно співпрацюємо, товаришуємо, а також давно маю теплі стосунки з колективом Національної опери й особисто з Анатолієм Анатолійовичем Солов’яненком. Тому я просто чекала коли відбудеться ця прем’єра...
Я ентузіаст створення нового українського репертуару і до цього спонукаю керівників театрів, шукаю сюжети та сучасних композиторів, аби замовляти щось нове. Коли Солов’яненко вручив мені готовий клавір і запис з оркестром, то я, знаючи талант Юрія Шевченка, відразу зрозуміла, що ця дитяча опера - точно буде хіт, а тому аншлаг вже запрограмований.
Погоджуючись на постановку цього твору мені треба було не підвести пам’ять про чудового маестро. Я маю певний режисерський досвід, знаю, що любить публіка, і розуміючи які гарні риси є саме у цій оперній сцені, тому я дуже прискіпливо готувалася до цієї роботи. Величезна подяка диригентці Аллі Анатоліївні Кульбабі, яка разом з оркестром тонко і впевнено працювала над музичним матеріалом.
Ця постановка стала для мене щасливим надбанням і подарунком долі. Ми гарно попрацювали з прекрасною творчою командою. Це головна художниця театру Марія Левитська, яка придумала яскраву сценографію та костюми для казки, хормейстер-постановник – Олександр Тарасенко, й балетмейстер-постановник – Віктор Іщук.
Практично я увійшла вже у готову концепцію вистави. Хоча існує кліше, що великі хори статичні, що слідкують лише за звуком, а тому важкі на сцені, ми спростували цей стереотип, і хор Національної опери - молодий, талановитий, жвавий, який прекрасно акторські виконує багато епізодичних ролей, невеличких сольних номерів, які додали динаміки та драйву виставі. Всі хористи, солісти й музиканти працювали з натхненням.
- Вважається, що для дітей важче ставити вистави ніж для дорослих. Чи для вас кожна постановка - це своя історія?
- Дійсно, для дітей важче ставити тому, що увагу маленьких глядачів утримати складніше, тим більше увагу сучасної дитини, перевантаженою гаджетами, Інтернетом. Структура нашої вистави побудована таким чином, що на сцені впродовж дійства постійно щось відбувається та змінюється і не дозволяли собі статики.
Для дорослих часто достатньо слухати гарну музику, бачити естетичну мізансцену, або гарну картинку... Для дітей треба крутитися, немов китайські жонглери з мільоном тарілочок, щоби тримати цікавість до того, що відбувається на сцені. Треба сказати, що опера “Кіт у чоботях” - це першопрочитання цього твору Юрія Шевченка. А першопрочитання вимагає співпраці з автором.
На жаль, композитора вже немає з нами... Одна справа - коли твір пишеться, і зовсім інша, коли він перетворюється вже у виставу, бо автор може щось вигадувати, пишучи музику, а як її виконувати музикантам, чи вокалістам, враховуючи чисто технічні моменти (вийти на сцену, перевдягнутися і при цьому співати). Музику ми міняти не могли, проте з Миколою Бровченком “дотягували” тексти, доробили деяку мотивацію героїв... Річ у тому, що лібрето створював Солов’яненко і розписав персонажів і структуру, а ми з Миколою допрацьовували сюже
т. Крім того, робили певні фонетичні зручності для співаків, бо скажімо, високі ноти на деяких голосних краще звучать, а на деяких – ні. Бровченко в цьому плані дуже гнучкий. Всі митці, технічні й адміністративні служби працювали натхненно і це відчувається, як на сцені, так і в глядацькій залі. Публіка дуже тепло сприйняла оперу і це радує.
- Останні два роки у вас проходять під знаком гранд-вистав: “Катерина” - в Одеській опері,”Запорожець за Дунаєм” - у Львівській опері. Різні театри, різні творчі сили. Наскільки вам було комфортно працювати в цих знаних колективах?
- Мені було дуже цікаво було працювати тому, що хоч ці театри побудовані за певною класичною формою, але у кожного колективу є свої традиції, нюанси, свої сильні й слабкі сторони. Я тепер маю широку картину у себе перед очима і розуміння, як зараз працює наша оперна “індустрія” зсередини. Дуже приємно, що у будь-якому театрі завжди є певний авангард ентузіастів, надзвичайно талановитих людей, які й рухають театр вперед. Деколи це керівництво, деколи очільники хору або балету, деколи музичні керманичі. Працювати з різними творчими колективами дуже збагачує: які виклики будуть, як краще організувати роботу, на чому зробимо акцент? Але завжди важливо створити команду однодумців, яка консолідовано працюватиме на результат, і якщо це вдається, то вистава від цього виграє, а постановка викликає інтерес публіки. Я дуже люблю артистів і в кожну свою постановку вкладаю багато любові. З величезною повагою та шаною ставлюся до хору, балету, солістів і під час роботи вони відкривають свої потаємні та кращі сили, таланти...
“КАТЕРИНА” - ЦЕ ВЕЛИЧЕЗНА ЧАСТИНА МОГО ЖИТТЯ
- Вашу постановку “Катерина”на музику сучасного композитора Олександра Родіна, яка нині прикрашає афішу Одеської національної опери висунуто на здобуття Шевченківської премії. 31 жовтня останній термін подачі заявок... Хоча зараз у митців до цієї премії різне відношення, особливо після серії скандалів минулої каденції, а тому голова Комітету Юрій Макаров і всі її члени пішли у відставку. Нині нова команда під орудою відомого автора й ексміністра культури Євгена Нищука, і є надія, що на “граблі” попередників вони не наступлять, будуть працювати прозоро, не порушуючи сталі правила Положення про премію. Ваше відношення до Шевченківської премії?
- Національна премія імені Тараса Шевченка - це найвища мистецька премія в Україні й багато достойних митців її отримали у різні часи. Наприклад, солісти Національної опери - Анжеліна Швачка і Сергій Магера.
Нам пощастило, що ці прекрасні музиканти зараз із задоволенням працюють у дитячій виставі, виконуючи в “Коті у чоботях” ролі Кота та Людожера, виступаючи у чудернацьких костюмах і гримі... ... Шкода, що у Положенні про премію немає окремої категорії “Музична вистава”, а є лише номінація “Театральне мистецтво”. До неї можуть подаватися всі театральні постановки, а тому ми будемо конкурувати і з драматичними виставами, серед яких є багато потужних. Хай це буде чесна боротьба.
“Катерину” ми вистраждали, народжувалася ця постановка довго і в муках. Це відбувалась у ковідні часи, були особисті драми й трагедії вже під час повномасштабного вторгнення. Наш хореограф-постановник Олексій Скляренко практично з перших днів війни пішов добровольцем і досі воює на фронті. Під час ротації він за два тижні довів пластично-хореографічну складову вистави до прем’єри.
Знаєте, після 2014 року питання нового українського репертуару постало дуже актуально перед театрами. Надія Матвіївна Бабич, яка (очолює Одеську національну оперу з 2010 року, практично повністю оновила репертуар і досі цим займається – Т.П.) постійно шукає нових композиторів, сюжети, теми.
Відкрию секрет, що і нині вона готує новий проєкт до прем'єри, підбираючи команду.
(Нині до складу Комітету увійшли такі особистості, як диригент Володимир Сіренко, композиторка Богдана Фроляк, співачка Анжеліна Швачка, театрознавці Ганна Веселовська і Сергій Васильєв та інші –Т.П.)
- Як вам працювалося з Олександром Родіним?
-Він не лише автор музики, а й лібрето до опери, яке, звичайно, основане на спадщині Тараса Шевченка. Працювалося дуже цікаво, бо у Сашка було багато своїх постановчих ідей, але не всі вони поміщалися в нашу концепцію вистави. Тому ми сперечалися... Постановка масштабна і складна, там багато перевдягань, багато костюмів для хору, багато сцен швидко змінюються під час дійства, це й різні сезони, пори року, доводилося дещо дописувати, переставляти номери місцями... Родін - талановита і темпераментна людина, а тому інколи “летіли друзки”, але ми завжди знаходили спільну мову. Дуже цікаве в “Катерині” звучання первісних інструментів, серед яких багато перкусії, зробленої не лише майстрами театру, а й навіть самим Олександром. Це відтворення звуків коників, цикада, шум вітру, вою завірюхи, квакання жаб на болоті - тобто такі атмосферні штуки. Ці інтермедії безсюжетні й партитури до них немає, і ми мали цим епізодам вигадати сценічне наповнення. Отже всі разом - з Родіним, Скляренком і артистами ми їх і створювали. Є навіть номер, де артисти співають і самі собі акомпанують. Це знамените «Кохайтеся, чорнобриві». У мене інколи виникало побоювання щодо органічності “звукової тканини” вистави, бо є емісія звучання симфонічного оркестру і повномасштабного хору, до якої звикає глядач, а тут раптом пауза і лунають дзвоники, цвіркуни. Я хвилювалася, що вони будуть недоречними, але згодом все чудово поєдналося...
“СЬОГОДНІ, КОЛИ В ЄВРОПІ Є ІНТЕРЕС ДО УКРАЇНСЬКОГО МИСТЕЦТВА - ТРЕБА ПРЕЗЕНТУВАТИ СВОЄ”
- Є чутки, що “Запорожця за Дунаєм” Львівська опера планує показати на гастролях в Європі.
- Не знаю про це, але хотілося б, аби сучасні українські постановки були презентовані за кордоном. Я бачила виставу “Вишиваний. Король України” - харківської “Схід Опери” (лібрето Сергія Жадана на музику Алли Загайкевич, режисер Ростислав Держипільський, диригент Юрій Яковенко - Т.П.) і була і щирому захопленні від цієї масштабної роботи своїх колег.
Вважаю, що і наша постановка “Запорожець за Дунаєм” варта того, аби її побачили європейці, не кажучи вже про «Катерину». Хоча організація гастролей великих вистав - це великі бюджети, і такі питання вимагають державної культурної стратегії не лише на рівні Міністерства культури і інформаційної політики, а й Міністерства закордонних справ.
Впродовж багатьох років Україна, на жаль, була лише “донором талантів”, а 2000 -2010 роки взагалі стали періодом “вимивання митців” - диригентів, музикантів, вокалістів, танцівників, які тепер працюють у різних країнах. А щоби закінчений, цілісний твір, поставлений сучасною мовою і написаний в Україні, виїхав в турне - такого не було.
-Хоча зараз, через війну, наприклад, частина трупи “ХНАТОБ /Схід Опера” працює за кордоном. Проводять благодійні концерти, а до кінця жовтня виступають з гастролями у Німеччині - демонструють не українську, а світову класику “Чіо-Чіо-Сан”(”Мадам Батерфляй”) Дж. Пуччіні.
- Я вважаю, що сьогодні, коли у Європі є інтерес до українського мистецтва - треба презентувати своє. Поки що є індивідуальні, поодинокі зусилля митців і вони не змінюють картину у світі, не перебивають російський репертуар. А наш ворог це використовує у своїй пропаганді, хоча нам є що протиставити, а ми цим не займаємося, і це сумно.
- Чимало творчих особистостей кажуть, що під час війни депресія заважає працювати, а як вам?
- Проєкт “Катерина” показав, що навіть під час війни ми сильні. Прем’єра вистави відбулася 17 вересня 2022 року у день відкриття VII міжнародного фестивалю мистецтв «Оксамитовий сезон в Одеській опері» і стала першою оперною прем’єрою в Україні під час війни. Зараз відбувається справжній бум, якщо казати про зацікавленість глядача до академічного мистецтва.
Я вважаю, що академічна музика “розмовляє” з підсвідомим, “стукає” до серця, емоцій людини, передає ті смисли, які словами не можливо передати. Ми розуміємо, що зараз театри є певним духовним камертоном і місцем, для люди можуть знаходити смисли жити далі. А коли вони приходять в оперу, бачать скільки людей працює на те, щоб українське мистецтво було представлено в найвищому своєму професійному розумінні, має свій голос - це дуже окрилює. Мені від цього хочеться ще активніше й більше працювати.
-Пані Оксано, особисте питання: яка у вас мрія?
- Заповітна мрія всіх українців - це перемога над російськими загарбниками.
А ще маю особисту мрію...
Нині жодна українська опера не йде в репертуарі жодного театру світу! Співають і грають українську музику в концертах, але української назви в афішах європейських театрів ви не побачите.
Наприклад, 2022 рік був “Роком Бедржиха Сметани” і до 200-літнього ювілею цього видатного чеського класика європейці багато робили встав і спеціальних програм. Тобто цей композитор є абсолютно невід’ємною, інтегрованою частиною європейської музики. А от чому це не імена Станіслава Людкевича, Бориса Лятошинського, або сучасників - Євгена Станковича, Мирослава Скорика та інших? На державному рівні це поки лакуна, що досі не подолана. Моя життєва місія, щоб хоча б одна українська оперна назва з’явилася в європейській афіші.
-Втім, можемо порадіти, що у Каунаському музичному театрі (Литва) з успіхом йде перший український балет “Аладдін” Олександра Родіна, лібрето Сергія Кона.
Чекаємо й на майбутню оперу про викрадених українських дітей - цей проєкт дирекція “Метрополітен Опера” замовила написати нашому сучаснику, композитору Максиму Коломийцю ..
Автор: Тетяна Поліщук
Композитори:Юрій Шевченко
Діячі мистецтв: Тетяна Поліщук, Оксана Тараненко
|