| Огляд |
|
|
|
|
Високий сезон української опери
23 жовтня 2018, вівторок
Поширити у Facebook
На сучасному світовому ринку культурних індустрій помітно простежується тенденція зростання відвідування опери, що пов'язане з виниклими новими соціальними явищами, зокрема, зростанням і розширенням середнього класу, як основного споживача матеріальних і соціальних благ. Американська дослідниця Джулія Баклер стверджує, що опера була використана буржуазією для вироблення «морального кодексу».
Таке досягнення європейської цивілізації як середній клас, реалізовувалося за активної участі інституту опери. Але у нас цей процес відбувався не в XVII столітті, як у випадку Європи, а в XIX, коли імпортована західна опера стала сприйматися як зразок соціального життя. Нині відвідування опери перетворюється в один з найбільш важливих суспільних ритуалів, які формують закони і структуру соціальних відносин.
Просто зараз ми стаємо свідками подібних процесів. Це не тільки державні мужі, що сидять в царських ложах, а й «світська» публіка - весь шоу-бізнесовий бомонд, як політичний, так і культурний. А ще примітне прагнення освоїти архітектурний простір оперного театру, особливо організаторами усіляких акцій і презентацій (церемонії в Оперних театрах, зйомки телепрограм). Відвідування опери прагне в сьогоднішніх реаліях знову перерости в ритуал і створити тренд соціальної поведінки, спрямованої на «світське спілкування і статусний відпочинок».
Необхідність же конкуренції опери з іншими видовищними мистецтвами, - активізувала пошук нових специфічних театральних виразних засобів, новітнього вирішення повсякчасної проблеми «оперний театр і глядач», що сприяло народженню деяких нових синтетичних форм мистецтва. Тому межі поділу мистецтва на «масове» і «елітарне» стають все більш тонкими, що пов'язано з розвитком таких феноменів, як high-pop і cross-over.
Власне, медіа технології і зробили можливим існування цих феноменів, які трансформують високу культуру в масову. Опера досить пластично увійшла в медійний простір сучасності, випередивши багато інших видів і жанрів класичного мистецтва. Завдяки цьому медійний образ опери, стаючи відмінним від своїх історичних прототипів, зближується зі зразками інших поп-жанрів. В сучасних умовах опера багато в чому розвивається за законами шоу-бізнесу. Наприклад, відомо, що оперний театр давно рекрутує публіку з аудиторії, вже залученої до масової культури.
Частка знавців і цінителів оперного мистецтва серед відвідувачів вельми невисока. Певний відсоток людей приходить в оперу з пізнавальними цілями. В цьому випадку твір оперного мистецтва виступає збіркою якоїсь кодифікованої інформації. Для людей з провінції основним мотивом походу в оперу є прилучення до культури мегаполісу. Ще одним важливим мотивом для відвідування опери є також бажання побачити виступ «зірки». Адже, сучасна театральна публіка стала більш поінформованою, тож, сучасний репертуар, який пропонується, сприяє формуванню особливого типу платоспроможної публіки - «фестивальної». Так формується феномен «фестивалізаціі» культури, характерний практично для всіх видів мистецтв, але найбільш яскраво він проявляється в європейських країнах саме завдяки опері.
В Україні теж потужно розвивається фестивальний рух, але оперні фестивалі знаходяться як на периферії інтересу фестивальної публіки, так і ЗМІ. Хоча якщо, подивитися на фестивальну мапу, то ми побачимо мінімум три оперні фести в різних регіонах: «Оксамитовий сезон в Одеській Опері» - один з наймасштабніших оперно-балетних фестивалів України, «Операфест Тульчин» - дворічний open air фест, який активно розвивається за новими маркетинговими законами «жанру фестивалів», заради відродження унікального туристичного місця і Міжнародний фестиваль оперного мистецтва імені Соломії Крушельницької, який проходить вже в шістнадцяте (!) у Львові і поки не став місцем культурно-туристичного паломництва на відміну від, наприклад, Leopolis Jazz Festу чи LvivMozArt.
Два сезонних фестивалі у Харкові: літній фестиваль Summer Opera Fest, яким вже тричі закривали сезон. Фестиваль прем’єр сезону що минув, за участю зіркових гастролерів з різних оперних театрів країни та осінній - Схіd OPERA, який цього року вже в четверте представить успішні оперні та балетні вистави теж за участю зірок національної сцени: солістів опери, артистів балету Харківського, Київського, Львівського та Одеського оперних театрів і оркестр Схіd OPERA під керівництвом головних диригентів кращих оркестрів України.
До цього ж переліку можна віднести єдиний в Україні фестиваль оперети, опери та мюзиклу - Міжнародний музичний фестиваль «О-ФЕСТ», якому вже 6 років і який акумулює навкруги себе молоді, креативні творчі сили, створює лабораторії, конкурси, шукає нових режисерів для нової опери, активно залучає музичних критиків, журналістів, аналізує, дискутує, фіксує.
Була ще перспективна заявка на міжнародний проект у вигляді разового фесту: Міжнародний фестиваль Ave Verdi 2013 року, присвячений 200-річчю композитора, який проїхався всіма шістьма оперними театрами України.
Тобто, як бачимо, усі регіони тим чи іншим чином намагаються задовольнити потребу публіки у ритуалі відвідування Опери, інтуїтивно чи свідомо за допомогою фестивалю чи оперних проектів, розкручуючи бренд театру чи міста.
Власне закладаються основи для розвитку культурного туризму (внутрішнього і зовнішнього, зокрема) в категорії «високе мистецтво».
Окрема, дуже цікава і перспективна історія – проектні вистави. Сьогодні активно розвиваються масштабні світові проекти в галузі культури, які руйнуючи державні кордони, формують світовий оперний простір – простір музичного театру, що, не в останню чергу, впливає на формування якісно нового складу і механізмів поведінки сучасної оперної аудиторії. Так, головним постачальником оперно-музичних сенсацій в цій категорії є формація Nova Opera, яка створила вже сім опер, чотири з яких активно «подорожують» світом і є актуальними в плані входження України у світовий сучасний музичний контекст.
Це трилогія з опери-реквієму IYOV, опери-цирку «Вавилон» і опери-балету ARK, футуристична опера AEROPHONIA, треп-опера Wozzeck і неоопера-жах «Гамлет». Цього року ця експериментальна, але вже зріла формація відвідала Міжнародний фестиваль сучасної опери Prototype, - можливо, єдиний фест сучасної опери, на якому показують прем’єри найсвіжіших, найсучасніших опер світу. Завдяки формації Nova Opera Україна уперше була представлена європейській спільноті, як країна, що презентує модернову оперу.
Проект Open Opera Ukraine здійснює постановки найвідоміших опер епохи бароко. Саме їхньому авторству належить нашуміла «Дідона та Еней» Г. Перселла. До речі, за свою місію вони вважають - формування нової культури споживання музичного інтелектуального продукту через здійснення сучасних оперних постановок, розвиток аудиторії та професіоналізацію молодих талантів.
Літо 2018 – виявилося багатим на нові оперні проекти з пошуками нової мови і спробою синхронізації зі світовими процесами в сучасному музичному театрі.
Культурологічне об’єднання «VladOpera e.V.» Петера Шварца на базі Луганського обласного українського музично-драматичного театру за участю солістів з шести країн світу здійснило в Сєверодонецьку постановку опери В.-А. Моцарта «Дон Жуан» у межах проекту «Музику чути крізь стіни». До речі, крім вистави просто неба, відбувся ще й невеличкий фестиваль, який знайомив гостей, зокрема й іноземних, із Сєверодонецьком. Значення цієї події для фестивального оперного руху України важко переоцінити, адже до всього цей культурний проект реалізований поблизу території, де відбуваються військові дії.
Ще одна тенденція, пов’язана з оперою - пошуки та використання нетрадиційних театральних і концертних майданчиків (наприклад, Івано-Франківський «Гамлет» у підвалі), а також відкритий простір - від античних руїн до спеціально побудованих літніх театрів, примушує говорити про фестивальний бум, який намітився у світі ще в останні десятиліття XX століття і, нарешті, докотився до України.
Яскравий приклад - прем’єра постановки німецького режисера Андреаса Вайріха опери «Алкід» Дмитра Бортнянського на унікальній локації - в Свірзькому замку. В рамках фестивалю LvivMozArt оперу «українського Моцарта» виконали вперше за 240 років, адже партитуру «Алкіда» тривалий час вважали втраченою та віднайшли лише наприкінці ХХ століття у Лондоні.
Цей проект – наочна ілюстрація всього вищесказаного стосовно нової оперної публіки. Ще в 1899 р. американський соціальний теоретик Веблен ввів поняття «демонстративної поведінки» під яким мав на увазі не тільки придбання всього найдорожчого, але й прагнення до «елітних зразків художньої продукції». Через відвідування престижної прем’єри можна долучитися до того, що визначається як «фільтр для просіювання еліти». Навіть фотозвіти зі Свірзького замку ілюструють теорію повільного, але вірного процесу популяризації високого смаку, що неминуче веде до переплетення тих інститутів, які раніше вважалися взаємовиключними.
І, нарешті, дві фестивальні прем’єри кінця літа в рамках IV фестивалю «Оксамитовий сезон в Одеській Опері».
«Орфей і Еврідіка» К. В. Глюка. Основна концептуальна річ в цій виставі - окуляри віртуальної реальності, за допомогою яких Орфей спускається у віртуальне пекло. Режисер Павло Кошка вивів на сцену балет, запросивши хореографом Олексія Скляренка, що працював у театрі Романа Віктюка як актор та з Романом Віктюком, як хореограф. Київський сценограф Петро Богомазов на майже порожній сцені задіяв плунжери, плюс молодий виконавський склад, - і класична опера за сюжетом давньогрецького міфу перетворилася на успішний, цікавий глядачеві і життєздатний експеримент, який от-от стане правилом, а не виключенням для Одеського театру Опери і Балету. Логічним доказом цього став вечір «Останній романтик», присвячений Ріхарду Штраусу.
На минулорічному фестивалі, головний диригент театру Олександру Самоїле сказав, що «є два великих Ріхарда - Ріхард Вагнер і Ріхард Штраус. Якщо їх оперні твори не присутні в репертуарі театру, значить, театр десь недотягує ... Я вірю, що слідом за Вагнером (концертне виконання «Тангейзера». – авт.) ми поставимо і Штрауса». Свого слова Маестро дотримав і представив публіці сцени аж із чотирьох його опер. Під час прем'єри театралізованого концерту – Одеський театр попрощався із зашкарублим минулим й впевнено увірвався у сучасність світового оперного мистецтва. І це не перебільшення.
По-перше, на академічній сцені національного театру України - Ріхард Штраус. По-друге, виявляється, його є, кому грати, диригувати і співати. А ще є, кому ставити. Молодий (36 років) головний режисер (кажуть, працював з Віктюком) Одеського театру - усього півроку на посаді – Євген Лавренчук створив ідеальну візуальну партитуру для «концертного виконання» вибраних сцен з неокласичних опер Р. Штрауса: «Аріадна на Наксосі», «Капричіо», «Кавалер троянди», «Саломея». Запросивши хореографом-постановником того ж таки Олексія Скляренка, режисер, який, крім режисури є і автором хореографічної партитури, підсилив цим вибором повний еротизму, пристрастей і чуттєвості, лавиноподібний «театр» Ріхарда Штрауса.
Тут було все: і спокусливі співачки, що цілуються, і патологічно чуттєвий Танок семи покривал, і оголений торс баса, і фантастична енергетика Саломеї-Ганни Літвінової, і натяки-цитати «віктюківських» екзерсисів. Під час овацій у фіналі стало зрозуміло, що у нас в Україні є, кому слухати Штрауса. Це був приголомшливий прийом музики з її «односторонньо-перебільшеною оркестровою барвистістю» (диригент-постановник Олександру Самоїле), якої так бояться в інших «національних» оперних театрах України, мотивуючи сакраментальним «публіка не звикла, не зрозуміє, не доросла». А публіка - має безвіз і багато подорожує Європою, європейськими крутими оперними фестивалями і багато вже чого бачила. Більш же професійний глядач знає - без Вагнера і Штрауса сучасний оперний театр не може називатися сучасним, увійти у світовий контекст та рейтинг престижності.
Отже, конкурентні умови створені, виклик кинуто. І вже є певні сподівання, що алаверди буде саме з Львівської Опери – нового творчого партнера Одеської (згадаємо прем’єру «Набукко» В. Вовкуна і команди в Одесі та участь у фестивалі «Оксамитовий сезон» фольк-опери-балету Є. Станковича «Коли цвіте папороть» Львівської Опери). Василь Вовкун оголосив програму «Український прорив», в рамках якої у театрі представлятимуть нові постановки творів українських композиторів, зокрема, написаних в ХХ ст., європейську класику, оновлення оперного фестивалю Соломії Крушельницької, який відбуватиметься що два роки і чергуватиметься з міжнародним конкурсом «Балет фест». Не випадково, Львівська Опера, навіть свій 119-ий сезон відкрила незвично по формі і суті для наших широт: влаштували парад провідних артистів Львівської опери, перед театром поставили столики, презентували по увертюрі з кожної з прем’єр, які покажуть у новому сезоні, зробили онлайн-транслацію «Коли цвіте папороть». Тож, виставу змогли побачити не лише глядачі у залі, а й львів’яни та гості міста - абсолютно звична практика в Європі.
Південно-західний альянс одеського і львівського оперного наочно довів - українським оперним/музичним театрам необхідно об’єднуватися, заради знакових постановок-проривів, організовувати обмінні гастролі, мотивувати глядача до культурного туризму, виходити на нову, більш широку аудиторію і створити, нарешті, міжнародний оперний фестиваль. Адже для цього є усі передумови. Про це свідчить навіть вперше проведені в рамках «Оксамитового сезону в Одеській Опері» «Зустрічі в театральній вітальні», де провідні українські музикознавці і музичні критики обговорювали важливі питання функціонування сучасного музичного театру. І, буквально за декілька днів, але вже в Києві, - в рамках міжнародних конкурсів-лабараторій Musical art project - круглий стіл «Сучасний музичний театр. Український формат». Не знаю, чи домовлялися вони, але необхідність аналізу стану сучасного музичного, оперного театру України, напрацювання, проблемні питання, в решті решт, поява корпоративного видання – стовідсотково витають у повітрі.
Увесь цей комплекс дій, думок, синергій необхідний українському музичному театру, аби нарешті гідно презентуватися на тлі сучасної світової опери і дати поштовх для розвитку, перш за все, собі. Адже, сучасний оперний світ – це як інша галактика, в яку ми маємо нарешті теж перелетіти.
Автор: Ольга Стельмашевська
|