|
Кияни пригадали свого знаменитого земляка маестро Натана Рахліна
6 лютого 2014, четвер
Поширити у Facebook
Впродовж цілого тижня Колонна зала ім. Лисенка взагалі не працювала. Але тільки-но настало затишшя на барикадах, маестро Роман Кофман запросив меломанів на концерт циклу «Всі симфонії Чайковського. Пам’яті Натана Рахліна». Прозвучали Друга і П’ята симфонії у виконанні Академічного симфонічного оркестру Національної філармонії України.
Присвятивши свій проект пам’яті видатного диригента Натана Рахліна (1906—1979), Роман Кофман повертає із забуття ім’я цього знаменитого киянина. Нагадаємо, неперевершений інтерпретатор світової та української класики, Натан Григорович керував головними симфонічними оркестрами України, Росії і Татарії. Виступаючи в 1950-х у Маріїнському парку з серією «Світова музична спадщина», Рахлін став одним із охоронців омріяної киянами традиції, що втілилася пізніше в знаменитий фестиваль «Київські літні музичні вечори». Володіючи феноменальною пам’яттю, маестро знав напам’ять сотні партитур, міг показати кожному музикантові оркестру партію на його інструменті! І залишився у спогадах оркестрантів як диригент, який ніколи не підвищував голосу...
Цей концерт став першим з моменту укладення «перемир’я на вул. Грушевского». Пролунав другий дзвінок, а людей в Колонній залі мало. Дві пані перемовляються: «Як прикро!» — «Зрозумій, люди просто бояться, і з цим нічого зробити не можна!» І раптом, за лічені хвилини, безстрашні меломани заповнили увесь зал.
Слухаючи Чайковського в YouTube і паралельно переглядаючи Вікіпедію, знаходиш фрагмент листа композитора про Другу симфонію: «...грав фінал на вечері у Римського-Корсакова, і вся компанія мало не розірвала мене на частини від захвату». Ось вона, радість слухати живий звук, яку нічим не можна замінити!
Оркестр грав чудово: музиканти і маестро Кофман самі отримували задоволення від процесу виконання, слугуючи своїй професії на висоті справжнісінького натхнення. І — що не часто буває — після кожного відділення слухачі аплодували стоячи.
Після концерту Роман Кофман розповів «Дню» про свій новий проект:
— Жорстке протистояння в одному кроці від Колонної зали змусило керівництво філармонії скасувати низку концертів, відклавши їх до кращих часів, сподіваючись на те, що вони настануть. Ми репетирували, як завжди, однак, звісно, в думках всі музиканти перебували не лише на сцені філармонії, а й у тому просторі, де відбуваються дуже незвичні для мирної і врівноваженої України події. Рішення не скасовувати наш концерт і виконати симфонії Чайковського було нелегким, проте, як з’ясувалося, єдино вірним. Хотілося вселити в душі людей віру в те, що життя триває, що ворожнеча, ненависть, зневіра — скороминущі, а світло не згасне ніколи!
Задумуючи цикл «Всі симфонії Чайковського», ми вирішили присвятити його пам’яті Натана Рахліна — титану української культури, життя якого проходило за законами грецької трагедії. Він був піднесений на вершину громадського визнання і слави, в досить «зеленому» віці, отримавши в руки кращий український оркестр (щоправда, кращим він став завдяки його багаторічній праці). Подібно до героїв грецької трагедії, Рахлін був прикрашений всілякими званнями, найвищими в тодішньому Радянському Союзі. Кульмінацією стало вручення йому ордена Леніна (небагато диригентів мали таку нагороду, а у нього вона була єдиною в Україні). І, подібно до героя грецької трагедії, він був скинутий з цієї вершини і відправлений у вигнання...
Дивний і парадоксальний був час! Яким чином співіснували ці два протилежні шари культурної атмосфери: ідеологічний відділ ЦК з батогом і Натан Рахлін з диригентською паличкою? Можливо, носії режимної ідеології підсвідомо, не зізнаючись у цьому одне одному і самим собі, відчували, що служіння мистецтву на тих висотах, де служили Натан Рахлін і його неповторні партнери, є чимось надлюдським, над чим не мають влади земні постулати? Можливо, мав рацію Євген Свєтланов, який говорив: «Натан Рахлін часто «розмовляв з Богом» і, можна сміливо сказати, розмовляв від серця до серця»! А наглядачі від мистецтва, що зачерствіли і забрехалися у своїх капосних буднях, останьої миті зупинялися, не сміючи порушити таїнство цих бесід.
Дуже хотілося, щоб з тієї висоти, де зараз перебуває Натан Рахлін, він почув нас, і щоб ті люди, які пам’ятають його, пригадали ще раз видатного диригента. Симфонії Чайковського були серед його улюблених творів. Звісно, повторити його неможливо, це була унікальної обдарованості людина! Історія української культури відтіснила його далеко від того місця, якого він був гідний, і на перший план вийшли інші герої.
Відкриваючи цикл, ми не випадково обрали ці дві симфонії Петра Ілліча, і Друга виявилася особливо доречною і вчасною. Вона має підзаголовок «Українська» завдяки тому, що Чайковський використовував українську пісню «Журавель» і погрався з нею досхочу — фінал є темою з варіаціями на цю пісню. У редакції тих часів симфонія називалася «Малоруською», і, звичайно, не хотілося б, щоб це стало сигналом у майбутнє... Проте сама музика світла, як заведено казати в таких випадках, життєстверджуюча і передає прямий привіт від героя російської культури героям української культури і життя. П’ята симфонія сповнена неймовірної життєвої сили, тепла, краси, і наповнена вищою мірою естетичного змісту. Сподіваюся, нам вдалося відігріти душі слухачів, якщо вони були у стадії замерзання і заціпеніння, і вдихнути в них життєдайний дух музики П. Чайковського!
До речі, 14 лютого, на наступному концерті циклу «Всі симфонії Чайковського. Пам’яті Натана Рахліна», прозвучать симфонії № 3 і № 4.
Автор: Ольга Савицька
Колективи: Академічний симфонічний оркестр Національної філармонії України
Диригенти: Роман Кофман
Концертна організація: Національна філармонія України
Концертний зал: Колонний зал ім. М.В. Лисенка Національної філармонії України
Джерело: Газета "День"
|