|
|
Ми-Є! Музика української Незалежності
4 вересня, четвер
Поширити у Facebook
25 серпня унікальним концертом в столичному Будинку Архітектора «відсалютував» на честь Незалежності України Національний камерний ансамбль «Київські солісти».
День 24 серпня є одним із найбільш значимих для нашої держави. Кожен музичний колектив прагне відзначити його публічним виступом-звітом, таким собі «музичним приношенням».
У нинішньому трагічному сьогоденні кожен музичний твір, виконаний на честь Дня Незалежності, набуває особливого символічного сенсу. Так було й у цьому концерті. У ретельно виструнченій драматургії двогодинної програми (диригент – Сергій Голубничий) кожен із творів був сповнений глибокої символіки, кожен є знаковим для вітчизняної культури, представляв її унікальність та, водночас, високий світовий рівень композиторської і виконавської творчості.
Концерт символічно розпочався Гімном України, який цього дня звучав особливо урочисто. Як і завжди в концертах агенції «UkrArtists», твір мав свою родзинку: звучав цей музичний символ в авторській версії для струнних незабутнього Мирослава Скорика (нещодавно знайдений рукопис у його монументальній нотній спадщині). Таким само символічним був і фінал концерту – духовний гімн України «Боже, великий, єдиний» Миколи Лисенка. І знову прем‘єра: щойно здійснена оркестровка для струнного оркестру відомої композиторки Богдани Фроляк. Ці обидва гімни утворили символічну «арку» – обрамлення.
Змістовне наповнення концерту теж мало свою драматургію, побудовану на різких контрастних зіставленнях-«переключеннях»: Нещодавно віднайдена у Ватикані Симфонія До-мажор Максима Березовського – «українського Моцарта» – занурила слухачів у галантну атмосферу європейського класицизму 18 століття. “Хорал” для струнних світлої пам’яті Анни Гаврилець* – високого трагедійного змісту – нагадав про наше «свято зі сльозами на очах», про високу ціну, що її ми платимо за можливість вільно дихати. “Літо” для скрипки та струнних Антоніо Вівальді (з циклу «Пори року», соліст Володимир Кисельов) вкотре засвідчило: перед нами віртуози високого ґатунку!
Адже, якщо ти зі сцени переповненого залу граєш хрестоматійну музику Вівальді (та ще й сольну партію!) – ти – справжній Музикант (з великої літери!) І захоплена слухацька спільнота вибухнула оваціями!
Другий відділ відкрила безсмертна “Мелодія” Мирослава Скорика у найпопулярнішій версії для скрипки та струнних (солістка Катерина Ястремська), яка в контексті сьогодення звучала особливо щемно, у «тоні» високої трагедії. На тій самій емоційній хвилі звучало й “Місто Марії” Золтана Алмаші (присвячене Маріуполю) – символ нашої незламності, Твір, що вже отримав широке міжнародне визнання, неможливо слухати без сліз. Але він вкотре переконує: «ми вистоїмо!». «Адажіо» Семюеля Барбера, що, виявляється, свого часу послужило для Алмаші «стильовою моделлю» попереднього твору, було цікаво слухати з «просвітницької» точки зору:, гарно, красиво, емоційно просвітлено, але… (чесно кажучи, не «зачепило»). Як передих перед кульмінацією: “Ми-Є!” для скрипки та струнних світлої пам`яті Юрія Шевченка* (солістка Олександра Алтухова) – своєрідний «народний хорал», авторське переосмислення національного гімну в основі якої мелодія Михайла Вербицького в емоційному поглибленні. Та українська стрілецька пісня «Плине Кача» (аранжування для струнного Віктора Рекала) – разом ці обидві композиції і утворили трагедійну кульмінацію концерту, його найвищого емоційного накалу. І як постлюдія до них –“Тиха Молитва” для струнних Михаїла Шуха – також у новій редакції – в оркестровці для струнного оркестру Богдани Фроляк.
P.S. Зворушена, розчулена, «емоційно розворохоблена» публіка довго не відпускала втомлених, але щасливих музикантів. Як усе-таки класно, що у нас є така музика! Такі музиканти! І, що «Ми-Є!
Автор: Ірина Сікорська
Фото: Євген Сосновський
Колективи: Національний камерний ансамбль "Київські солісти"
Диригенти: Сергій Голубничий
Композитори:Ганна Гаврилець, Мирослав Скорик, Богдана Фроляк, Юрій Шевченко
Концертна організація: UKR Artists
Концертний зал: Концертний зал Будинку архітектора
|