|
|
Органна зала у полоні мрій, марень й казкових образів
27 вересня, субота
Поширити у Facebook
“Ніжні й мрійливі симфонічні історії” стали прикладом того, як уважно продумана програма перетворює концерт на цілісну подорож. Тут немає випадкових творів: кожен наступний крок природно виростав із попереднього, занурюючи публіку у спільний настрій.
13 вересня на сцені Львівського органного залу Академічний симфонічний оркестр Луганської обласної філармонії під орудою Наталії Стець виконав твори двох французів та одного українця, а саме – "Маленьку сюїту" Клода Дебюссі, Симфонієту №2 Геннадія Ляшенка та сюїту "Моя Матінка Гуска" Моріса Равеля.
Ідея поєднати цих трьох композиторів в одну програму очевидно виникла набагато раніше. Минулого року вони звучали разом у програмі "La Mer" 18 жовтня у Національній філармонії України. Дириґентка Наталія Стець вміло і вишукано поєднує твори українських композиторів спільно із закордонними. А її компетенція в сучасній музиці має ще й міжнародне визнання – у квітні 2023 року вона стала лауреаткою (І премія) International Conducting Competition Città di Brescia-Giancarlo Facchinetti (Італія), який спеціалізується на новій музиці, а саме репертуарі, що охоплює музику XX-XXI століття.
“Море – це рідке небо, а небо – море без берегів”.
Саме ці рядки спливли в пам’яті від ніжних арпеджіо першої частини En bateau (на човні) “Маленької сюїти” Клода Дебюссі. У великій органній залі запанувала тиша, коли перші прозорі звуки повільно "розпливлися" над публікою. Дириґентка піднімає руки, мов крила нічного птаха і зал відразу завмирає.
"Маленька сюїта" Клода Дебюссі наповнена ліричним шармом. Вона була написана для фортепіано в чотири руки, а пізніше адаптована для оркестру. Цей твір демонструє ранні ознаки імпресіоністичного стилю Дебюссі, з плавними мелодіями та делікатними гармоніями. Загалом музика Клода Дебюссі характеризується програмністю, завуальованою образністю, яка передає відтінки емоцій та явищ природи, а також особливу увагу до тембрів, звучності та імпровізаційності. Композитор створив музичні картини, втілюючи окремі враження та образи, відступаючи від строгих композиційних схем і сюжетності. Дебюссі надавав величезного значення тембрам, та різноманітним технічним прийомам, досліджуючи нові можливості звучання. Мелодії часто побудовані на поступовому русі та оспівуванні опорних звуків, що створює відчуття легкості та повітряності.
Під керівництвом Наталії Стець сюїта зазвучала по-новому: дириґентка майстерно підкреслила контрасти між ніжними, прозорими моментами і яскравими, енергійними пасажами. Іноді звучання валторн прорізало повітря яскравим тембром, неначе невеличка хвиля руйнувала спокійне плесо. Динамічність виконання створювала відчуття музичного руху та гри світла й тіні, дозволяючи слухачеві відчути глибину стилю Дебюссі. Заключна частина сюїти – Ballet – феєрія танцювальних ритмів і музичних кольорів. Якщо перша частина (En bateau) вводила слухача у спокійний, імпресіоністично-водяний світ, то Ballet оживив його рухом і енергією.
“Рівновага на межі протиріч”
Перед виконанням другого твору програми зависла подовжена тиша, ніби оркестр попросив у дириґентки декілька зайвих секунд для переведення подиху. Середня частина концерту – Симфонієта №2 Геннадія Ляшенка – стала чудовим акцентом вечора. Українська сучасність тут зустрілася з європейською традицією: ритмічна чіткість і динамічні контрасти в руках дириґентки набули дивовижної пластики. Оркестр втримав баланс між енергією й внутрішньою зосередженістю.
Музика Геннадія Ляшенка – це спроба вибудувати ідеалістичний, гармонійний світ серед зіткнень протилежностей і загострень. Його Симфонієта №2 поєднує вікові традиції класичної музики, модерністських пошуків, української традиційної музики. У творі, насиченому відтінками імпресіоністських барв, ви вловите спробу вибудувати ідеалістичний, гармонійний світ серед зіткнень протилежностей.
У симфоніях доби класицизму композитори особливо цінували архітектуру твору та пропорційність його частин. Це власне підштовхнуло Ляшенка створити досконало збалансоване ціле. Особливо це помітно у циклах симфонієт – чотиричастинних творів, написаних у різні періоди творчості, які за багатьма ознаками займають проміжне місце між симфонією та камерною музикою. Головну роль відіграє прагнення до структурної та змістовної рівноваги. У Симфонієті №2 фінальна частина ґрунтується на темах першої частини, утворюючи своєрідні тематичні "арки".
В інтервʼю 2013 року Геннадій, на запитання щодо власно стилю відповів: "Синтетичний. Раніше в моїй музиці превалювала драматична, романтико-трагічна емоційність. А зараз, із віком, дещо змінилося в поглядах. Хочеться подивитися на світ відсторонено, раціональніше".
“Мелодії казки: Ma mère l’Oye”
Було очевидно, що публіка прийшла на концерт підготовленою і налаштованою на уважне прослуховування. Попри те, що в програмках не були детально вказані всі частини двох останніх творів, аудиторія реагувала добре: аплодисменти лунали в потрібні моменти й відчувалось захоплення від звучання окремих інструментів, що вибивалися у соло. Це свідчило про їхнє глибоке сприйняття музики та готовність повністю зануритися в її казковий світ.
У залі повисла тиша, мов у чарівному лісі перед світанком: кожен звук, чи подих, здавалося, міг оживити казку. Цей чарівний ліс створений Морісом Равелем у Ma mère l’Oye – "Моя Матінка Гуска". Знаменитий французький композитор створив низку фортепіанних п’єс під назвою “Моя Матінка Гуска” для дітей своїх друзів Мімі й Жана, яких дуже любив, оскільки в нього самого дітей не було. Равель часто гостював у родині друзів і розповідав Мімі та Жану історії, за його словами, “не дуже сумні вечорами – щоб не снилися жахливі сни, і похмурі зранку – для збудження апетиту”. Пізніше композитор адаптував пʼєси для симфонічного оркестру та розширив до балету, зображуючи персонажів казок, таких як Спляча Красуня, Хлопчик-Мізинчик та Красуня і Чудовисько. Назва твору походить зі збірки казок Шарля Перро 1697 року Contes de ma mère l’Oye, що включала багато відомих історій.
З перших тактів слухачі поринули у казкову атмосферу, де кожна партія інструментів була як окремий персонаж із дитячих фантазій: тендітні духові звучали, як ніжні тихенькі кроки, а струнні додавали кольору і глибини, малюючи перед очима сцени зі світу казок. Особливо вражала делікатність тембрів у першій частині: вони нагадували легке колихання води, шелест листя та шепіт, міцний, солодкий сон. Равель у своїх творах майстерно використовує контрасти: від найніжніших, майже прозорих звучань до різких, драматичних акцентів, що оживляють музичну розповідь. Виконання оркестру було точним, водночас наповненим простотою й теплотою. В окремих моментах, звучання духових інструментів трохи піднімалося над основним потоком. У фіналі особливо вражало соло скрипки без сурдини, що підкреслило казковість та урочистість завершального образу.
Після довгих оплесків слухачі залишали зал із відчуттям, що щойно пережили маленьку казку, оживлену музикою, де кожна деталь звучала як жива ілюстрація. Завершення Ma mère l’Oye було сповнене чарівності та легкості. Ma mère l’Oye створила музичні образи, які захопили дорослих, поєднуючи імпресіоністичну прозорість і багатство кольорів оркестру з казковою фантазією.
Коли останні акорди стихли, зал не просто аплодував – він немов намагався продовжити ще кілька миттєвостей цієї музичної казки. У повітрі залишився солодкий присмак мелодій, дитячих спогадів і дорослих мрій водночас. Можливо, саме в цьому полягає справжнє диво: музика, яка не відпускає, перетворює органну залу на портал у світ, де казка і реальність існують поруч, а час пливе лише за порухом дириґентської палички.
Наталія Кушик, наукова співробітниця Музично-меморіального музею Соломії Крушельницької у Львові.
Фото: Олександр Кириловець
Диригенти: Наталія Стець
Концертна організація: Львівський будинок органної і камерної музики
Концертний зал: Концертний зал Львівського будинку органної і камерної музики
|