|
Традиції продовжуються
У музеї «Духовні скарби України» (в межах XXI фестивалю мистецтв «Шевченківський березень») пройшов концерт «Рейнгольд Глієр та його учні»
27 березня 2015, п'ятниця
Поширити у Facebook
Центральною подією програми стала світова прем'єра фрагмента дитячої симфонії Сергія Прокоф'єва, знайденого в московських архівах і виконаного диригентом Кирилом Карабицем спільно з Симфонічним оркестром Київського інституту музики імені Глієра.
Головний диригент Борнмутського симфонічного оркестру та художній керівник найбільшого молодіжного оркестру на території Східної Європи I, Culture Orchestra Кирило Карабиць народився і виріс на одній із центральних вулиць Києва, зараз мешкає з родиною в Парижі, але душею прив'язаний до землі свого батька - Донбаського регіону. У його планах - влаштувати фестиваль симфонічної музики в одній із соляних шахт, крім того, Кирило - активний пропагандист творчості Івана Карабиця, уродженця села Ялта на Донеччині, і фанат Сергія Прокоф'єва, чиє дитинство і отроцтво пройшли в селі Сонцівка (тепер - Красне Донецької області). Про українські витоки мелосу Прокоф'єва та степовий вітер у його партитурах диригент може говорити годинами і ось уже кілька років зайнятий записом повного зібрання симфоній класика з Борнмутський симфонічним для лейбла Onyx.
Кілька років тому, працюючи у Большому театрі й регулярно заглядаючи в Архів літератури і мистецтва, Кирило Карабиць несподівано для себе виявив рукопис дитячої симфонії Прокоф'єва. На титульній сторінці рукою 11-річного хлопчика виведено присвячення його 28-річному вчителю Рейнгольду Глієру - саме з цієї партитурою Сергій Прокоф'єв прийшов на перший урок з композиції. Єдину збережену частину, Presto, Карабиць виконав із Симфонічним оркестром Київського інституту музики ім. Р. Глієра - це світла соль-мажорна п'єса в сонатної формі, в якій ще слабо вгадується майбутній почерк композитора з його різкими гармонійними стрибками, зате вже присутній ні з чим не порівнянний прокоф'євський запал. Оркестровка місцями нагадує укрупнений струнний квартет, але в цілому складно повірити, що автор твору - дитина, ще важче - що написаний він 1902 року в донбаському селі.
Крім цієї прем'єри, в програму концерту увійшло ще кілька рідкісних партитур Глієра та його учнів. До речі, всі четверо цього року ювіляри: 140 років виповнюється з дня народження Рейнгольда Морицевича, 125 - з дня народження Левка Ревуцького, 120 - Борису Лятошинському і 70 виповнилося б Івану Карабицю. Інститут ім. Р. Глієра вирішив відзначити ці дати власними силами, задіявши практично всі свої студентські колективи.
Мабуть, найбільше захоплення викликав жіночий хор під керуванням Галини Горбатенко: 34 дівчини заспівали три хори Глієра - «Осінь» на вірші Аполлона Майкова (що за опрацюванням образів не поступається «Лісовому царю» Франца Шуберта), «З моря дивиться острівець» на текст Персі Шеллі (дуже близький однойменному рахманіновському романсу) і «Сяє сонце» на вірші Федора Тютчева. Враховуючи той факт, що жіночий хор Інституту музики ім. Р. Глієра повністю оновлюється кожні 3-4 роки, залишається загадкою, як його керівнику з року в рік вдається зберігати той же його досконалий вигляд, яким колектив володів і десятиліття, і двадцятиріччя тому. Але факт залишається фактом - і кришталево чисті унісони, і темпова гнучкість, і ювелірна точність інтонацій, та й сам неповторний тембр хору властивий будь-якому його складу.
Інший хор - змішаний, під керуванням Зої Томсон - взяв на себе виконання обробок народних пісень. «Прилетіла перепілонька», «У перетику ходила» Ревуцького та «Коло млину, коло броду» в обробці Лятошинського в їхньому трактуванні стійко балансували на межі академічної та народної культури.
Традицію паркових оркестрів, невід'ємних в епоху перерахованих класиків, підхопив духовий оркестр під керівництвом Володимира Думи. Романс ор.35 № 6 Глієра в обробці для духового оркестру занурив слухачів у світ ліричної споглядальності, а увертюра «Святковий Київ» Карабиця, що дотепно нанизала на себе інтонації мюзиклу «Привид опери» Ендрю Ллойда Уеббера, навпаки, внесла яскравий розважальний елемент...
Творчість Івана Карабиця в програмі було представлено максимально різнопланово: Юлія Бітюкова виконала одну з найбільш радикальних його фортепіанних партитур - Сонатину, сопрано Тетяна Риба заспівала естрадну пісню на вірші Юрія Рибчинського «Моя земля - моя любов». Крім того, ще один студент Інституту Едуард Онищенко зіграв власний твір, присвячений Карабицю, - скрипкову Фантазію, яка увібрала в себе й емоційну напруженість творчості Івана Федоровича, і притаманну йому опору на фольклор без прямого цитування, і яскраву жанровість.
З теплими словами на адресу київської публіки в концерті виступив і правнук Рейнгольда Глієра Кирило Новосельський, який приїхав на урочистості з Росії, але вдягнув українську вишиванку. За його словами, в підмосковних селищах, невеликих музеях і школах, а також у Національному культурному центрі України на Арбаті пройшли урочистості на честь прадіда, однак ні Московська консерваторія, ні Спілка композиторів Росії не згадали про ювіляра! До речі, місяць тому Кирило Новосельський був гостем наукової конференції в Житомирі, присвяченій Лятошинському і Глієру. Про київський же концерт правнук композитора сказав: «Для нашої родини дуже хвилююче бути тут цими днями, вони - найвища точка святкування».
Автор: Любов МОРОЗОВА
Диригенти: Іван Карабиць
Навчальний заклад: Київський інститут музики імені Р. М. Глієра
Конкурс (фестиваль): Фестиваль мистецтв «Шевченківський березень»
Джерело: Газета "День"
|